Мама – надзвичайна жінка, щира і добра. Я знав, що вона прийме мою Світлану. Тим паче чотири роки тому батько пішов, вона ледве пережила цей удар. Вони жили душа в душу 23 роки. А тоді, як сніг на голову:
– Я покохав іншу, нічого з собою не можу зробити! – сказав тато і пішов.
Щастя, що він залишив мамі їхню спільну квартиру. Та перші місяці ненька бачити нікого не хотіла, не виходила з депресії, плакала увесь час.
– Сину, зрозумій, раніше я знала, що не буду сама віку доживати, та й жили ми з батьком досить добре. А тепер що? Ти поїдеш, а я нікому не потрібна.
А потім я познайомив її зі своєю коханою Світланою. Можна сказати, що це повернуло неньку до життя. Як вона зраділа, вже мріяла, як онуків бавити буде. Зіграли весілля та оселилися з ненькою. Квартира велика трикімнатна. Мама дозволяла дружині усе. Світлана відразу ремонт затіяла, переробила усе на свій смак. А тоді почалося.
Дружина ніколи не вірила, що мама її щиро любить. Шукала в усьому підступ. Кожну пораду сприймала, наче бажання вколоти, образити. Всіляко демонструвала, що їй не подобаються мамині смаки. Неодноразово під час ремонту Світлана собі дозволяла критикувати неньку:
– Як можна було такі шпалери наклеїти! Це жах!
– Та вони наче модні були та недорогі, – виправдовувалась мама.
– Та краще б просто стіни побілили.
Ненька мовчки все вислуховувала. Не подобалось дружині та те, як готує рідна. Завжди казала, що такі салати ніхто не готує, а страви застарілі. А днями взагалі сталася неприємна ситуація. Мама вирішила приготувати нирки з часником. Насправді це надзвичайно смачно, та звісно під час приготування є певний запах. І ось повернулась дружина додому і з порогу почала кричати:
– Господи, як так можна! Тут дихати нічим!
Вона почала бігати і відчиняти всюди вікна. Мама зніяковіла. Я бачив, як вона засмутилася. І тоді встав і підійшов до Свєти:
– Йди речі збирай!
– Чого це? Ти мене виганяєш?
– Ми переїдемо на квартиру.
– Але ж це дорого.
– Нічого, ти ж заробляєш. Будемо виділяти щомісяця з зарплати, в салон ходитимеш рідше.
– Я не хочу переїжджати. Це наш дім.
– Та ні, це мамина квартира. А ми тут з її доброї волі. А ти вочевидь забула, хто тут господиня. Хочеш все сама робити – вперед!
Дружина страшенно на мене образилась. Пішла збирати речі. Насправді я не знаю, чи ми переїдемо, та сподіваюсь, вона зробить висновки та почне поважати неньку!
Як гадаєте, я правильно вчинив?