У його дружини Ольги була звичка все купувати завчасно і готувати своєчасно. Ось тільки ротів у їхній родині несподівано додалося.
Ілля зайшов на кухню і зрозумів, що дуже голодний. Сьогодні на роботі було засідання, яке тривало понад дві години. А потім ще треба було здати місячний звіт.
Одним словом — зовсім не до обіду було. Сподівався, що Оля приготувала щось смачне. Але, як виявилось, їжі майже не залишилось. Лише засохлий шматок вишневого пирога лежав на столі.
- Олю, а в цьому домі є що поїсти? — запитав чоловік, дивлячись на порожню брудну каструлю у раковині.
- Так, супчик був… Там на плиті.
- Оцей? — показав Ілля на посуд.
- Ой, мабуть, усе з’їли, — винувато подивилась на чоловіка Ольга.
- Вони знову сюди притащились?
Справа була в тому, що вже не вперше до Ольги навідувалась її рідна тітка з сином. Так склалися обставини, що жінка зв’язалася з одруженим чоловіком і завагітніла.
Він сказав, що з дружиною не розлучатиметься за жодних обставин і порадив зробити аборт. Вона відмовилась і вирішила народити дитину для себе.
Та з часом зрозуміла, що не справляється. Так, вона працювала. Проте грошей усе одно не вистачало.
Щоб дружина колишнього нічого не дізналася, він погодився допомагати, але його подачки залишали бажати кращого.
Тут вона й згадала про сердечну родичку, яка ніколи не відмовляла і завжди була готова нагодувати її та дитину.
Спочатку Ілля ставився до цього поблажливо і навіть жалів їх. Але потім зрозумів, що ці нахабні родичі почали «сидіти на шиї».
- Мені набридло, що вони тут їдять на халяву! Я теж не мільярди заробляю і навіть не 100 тисяч гривень, щоб всіх їх годувати, — обурювався Ілля, коли знову помітив, що вони нещодавно були тут.
- Ілля, ну будь ти добрішим.
- Такий же, як ти?
- Ну, так.
- Ні, уж. На своїй шиї я нікому не дозволю кататися. Я не зобов’язаний їх утримувати.
Він відкрив дверцята шафки і спитав:
- Я, так розумію, що чаю мені попити нема з чим? Тільки вчора купив дорогі цукерки.
Потім заглянув у смітник і побачив там купу фантиків.
- Все зрозуміло. Дякую, люба дружино. Дуже смачно.
Марта та її син Женя по своїй натурі були дуже нахабні. Можна навіть сказати без комплексів.
Напевно, коли ви приходите в гості і бачите перед собою вазу з цукерками, ви не з’їдаєте її всю. Для пристойності берете одну-дві. Але тут усе було інакше.
Кожного разу, коли приходили родичі дружини, вони з’їдали все до останньої цукерки. А коли їм було мало, просили ще.
Ольга була ще тією сердечною дурепою, яка не вміла відмовляти людям.
Ілля прекрасно розумів, що безхребетність дружини одного дня призведе їх у нікуди. Тож він вирішив взяти ситуацію у свої руки.
Він навмисно взяв на роботі відгул. Добре, що їх накопичилося достатньо. Проте вранці зробив вигляд, що йде на роботу. Поки займався машиною та іншими справами, а до обіду повернувся додому.
Картина маслом.
- Олечка, я бачила, що у тебе там баночка червоної ікри завалилася, — сказала Марта, заглянувши в холодильник.
- Так, на Новий рік планували відкрити, — відповіла дружина.
- Так до Нового року ще далеко, встигнете купити.
- Мамо, хочу ікру. Дай мені бутерброд з ікрою, — почав кричати 8-річний Женя.
Ілля бачив усю цю картину, але вирішив поки спостерігати та подивитися на дії дружини.
- Ой, ну бачиш, дитина просить. Тобі ж не шкода?
Оля зітхнула і відповіла:
- Звісно, ні. Бери.
Марта із радістю відкрила ікру. Намазала масло на шматок батона і взяла червону ікру з гіркою. Причому зробила бутерброд собі та сину, а Ользі навіть не запропонувала.
Ілля зрозумів, що настав час втрутитися. Він зайшов на кухню і спитав:
- А жирно не буде?
Марта навіть поперхнулася.
- Ілля, а чому так рано? — стурбовано спитала Ольга.
- Взяв відгул.
Він оцінювальним поглядом подивився на Марту та її сина, який, незважаючи на напружену атмосферу, продовжував із жадібністю поїдати ікру.
Було чітке відчуття, що раніше дитина таких делікатесів просто не бачила.
- Смачно, мабуть. Як шкода, що мені майже нічого не залишилось, — сказав Ілля, дивлячись на банку.
- Ти що, там ще достатньо. Ти пригощайся, — сказала йому Марта, наче пригощала власною ікрою.
- Можна, так?
Тут до неї дійшло, що вона ляпнула щось не те.
- Дорогі гості, а вам не здається, що ви вже обжерлися? Я розумію, раз на місяць, але щодня ходити сюди як у безкоштовний ресторан — це вже перебір, — почав Ілля.
Ольга вирішила втрутитися і зупинити чоловіка. Але вже розуміла, що скандалу не уникнути.
- Ілля, не треба…
- Замовкни, — сказав він дружині.
Марта вскочила і закричала на нього:
- А що ми такого зробили? Ольга просто нам допомагає. Зрештою, вона знає нашу ситуацію і як непросто мені зараз із дитиною одній. У твоєї дружини добре серце!
Ілля прекрасно розумів усі ці жіночі хитрощі і не піддавався на них.
- Так, можливо, моя дружина і занадто добра. А ось у вас совісті немає. Мало того, що їсте тут на халяву, так ще й прибирається вона потім за вами пів вечора. Загалом, не буду ходити навколо… Я вам тут не радий.
Марта, звісно, почала знову тиснути на жалість. Потім, коли це не спрацювало, стала звинувачувати Іллю в скупості та інше.
- Звісно, ти ж не знаєш, як це тягти дитину одній.
У відповідь Ілля лише засміявся:
- Це був твій вибір народжувати. Особисто я тебе не змушував. Мозком треба було думати, а не сподіватися на газон у вигляді мене та моєї дружини.
Після цих слів Марта психанула і сказала, що більше ноги її в цьому домі не буде. І такого жлоба бачити теж не збирається.
Найнеприємніше, що Ольга намагалася її зупинити і виправдати чоловіка. Але Ілля був упевнений, що зробив усе абсолютно правильно.
І взагалі він не винен у тому, що правда коле очі.
Після цієї події Ольга близько трьох днів не розмовляла з ним. Всі спроби помиритися були безуспішні. Але Ілля ні про що не жалкував і вибачатися ні перед ким не збирався.
Він і надалі був впевнений у своїй правоті.
Минув ще тиждень.
Відносини подружжя були напруженими.
В один день Ольга повернулася додому вся в сльозах.
- Що сталося? — з тривогою спитав Ілля.
- Ти не повіриш, яка я ідіотка! — почала причитати Ольга.
- Та що не так? Ну, говори ж.
Виявилось, що поки подружжя сварилось, Марта вправно скористалась ситуацією. Натиснула на жалість і розкрутила Ольгу на кредит.
Сльозно благала допомогти. Бо в неї сама кредитна історія залишала бажати кращого, а одягти та взути Женю було ні на що.
- Та вже над ним у класі всі сміються і кажуть, що він у потертому ходить. Правда, синочку?
- Так, мамо.
- Олю, ти ж як ніхто інший знаєш, що таке, коли в школі знущаються. Ти ж не хочеш, щоб Женя опинився на твоєму місці?
- Звісно, ні.
- Тоді допоможи нам.
І Ольга, звісно, допомогла. До того ж раніше вона ніколи не брала кредити, і з погодженням проблем не виникло.
- А знаєш, що найгірше? — продовжила вона розмову з чоловіком.
- Ну, і?
- Виявилось, що одяг для Жені тут ні до чого. Всі ці 50 тисяч вона витратила на поїздку в інше місто. Я так зрозуміла, що у неї там якась подруга живе і вона до неї поїхала.
Звісно, гроші Марта повертати нікому не збиралась. Та й знайти її вже було неможливо. Адже Ольга навіть не знала адресу тієї подруги.
З одного боку, Ілля був у люті, що зайва доброта дружини обернулася проти них. Кредит все одно доведеться виплачувати. А поки знайдеш цю особу, пройде час і не факт, що щось доведеш. Розписку з неї ніхто не брав.
А з іншого боку, він був радий, що тепер об’їдати буде не його родину. Але це вже зовсім інша історія.