– Мамо, Сергій гарний будинок знайшов, аж 5 кімнат. Та ми й половину грошей на нього не назбирали. Ти мусиш нам допомогти. Продай свою однушку! – благав мене син.
– Де ж я житиму?
– Переїжджай поки до свекрів, у них є літня кухня у дворі, місця не багато, але не менше, ніж в твоїй квартирі. А з часом ми тебе заберемо..
Заради дітей я погодилась. Вони вже чотирнадцять років у шлюбі, а досі орендують квартиру. Всі ці роки відчайдушно намагались назбирати кошти. Зять до війни навіть на заробітки трохи їздив. А зараз вже діти не малі і їм зовсім тісно.
Звісно, жити зі сватами бажання великого я не мала. Не дуже я з ними товаришувала. Особливо зі свахою. Вона страшенно зверхня і трохи нахабна, не люблю я такого. Будинок в них гарний, сват багато років обіймав керівну посаду в адміністрації. Дружина його й не працювала, десь рахувалась суто для галочки. Та чи чесним шляхом вони свої статки заробили – не знаю.
Мені завжди було дивно, що батьки зятя не допомогли молодим придбати житло. Та він пояснював, що вони вважають, що діти мають бути самостійними. Хоча мені здається, що вони просто невдоволені вибором Сергія, того так і повелися. Певно частково й того я погодилась продати квартиру.
І ось нарешті зять все провернув. Квартиру продав, а будинок купив. Хата не дуже велика, всього три кімнати, але на горищі є можливість ще дві зробити. Я все чекала, коли донька нарешті забере мене. Та ніхто не поспішав це робити. А тим часом сваха почала ще дужче мене дратувати. Вона приходила й перевіряла, як я прибираю, могла відкрити літню кухню, коли мене вдома нема. Ми сварились мало не щодня. Тож врешті я не витримала, зібрала речі і поїхала до доньки. Утім вона дуже здивувалась, коли мене на порозі побачила:
– Ти чого з валізами? Що тут робиш?
– Як що? Дім у вас вже є, а я більше там жити не можу.
– Чого це? У свекрів так затишно!
– Кому? Мені там жахливо, я хочу мати свій законний куток, а не в приймах тулитися і щодня докори вислуховувати.
– Але мамо, ми так не домовлялися. Тут занадто мало місця.
– І що, вмістимося.
– Згодом, ми доробимо горище, але не зараз.
– То он як? Тобі не соромно? Ви мене просто використали.
– Чого ти не можеш просто спокійно там жити, зробити щось в житті для рідних?
Чути це було так неприємно. Я пішла геть і не знала, що далі робити. В селі в мене жила подруга дитинства, тож я зібралась і поїхала до неї. Звичайно, довго там залишатись я не можу, але як мені бути? Що робити?