— Тебе знову не було вдома вранці! Де ти волочилася? — Галина стояла у дверях кухні з виглядом бувалого детектива, склавши руки на грудях.
Анастасія закотила очі й мовчки продовжила різати овочі. Свекруха навідалася, як і завжди, без запрошення, ніби живе тут.
Усе за розкладом: щойно Сергій їде на заробітки, вона вже тут, із засудливим поглядом, образливими підозрами й новими звинуваченнями.
— Я була в магазині, Галино Миколаївно, — спокійно відповіла Настя, не обертаючись.
— У магазині? — свекруха посміхнулася. — Та я тебе по всьому місту шукаю, а ти десь пропадаєш! Якби ти була в магазині, я б знала.
Анастасія стиснула зуби, повільно вдихаючи. Як же дратувало це «шукаю».
Свекруха примудрялася буквально стежити за нею. Вона розпитувала сусідів, виглядала з-за паркана, перевіряючи, чи бува не завелася у «розгульної невістки» таємне життя.
— Ви шукали мене, бо хотіли допомогти? — голос Анастасії звучав рівно, але в ньому була нотка сарказму.
— Звісно, — Галина поправила хустку, ніби справді образилася. — Думаєш, мені байдуже, чим ти тут займаєшся, доки мій син горбатиться на важкій роботі?
— Ну раз так, то ось вам ганчірка, — Анастасія простягнула їй кухонний рушник. — Хочете допомогти – можете помити підлогу.
Свекруха фиркнула й недбало махнула рукою.
— Я тобі не безкоштовна хатня робітниця!
— Ну от і добре, — Настя хмикнула, холодно усміхнувшись. — А я вам не підозрювана на допиті.
Галина зосереджено насупилася. Вона виглядала так, ніби вперше задумалася над тим, що її турбота виглядає не як допомога, а як тотальний контроль.
Після відходу свекрухи Настя втомлено опустилася на стілець. Щодня одне й те саме. Замість того, щоб відвідати онука, допомогти з вечерею чи просто поговорити по-людськи, Галина приходила перевіряти.
Чи не привела бува невістка коханця, чи не втекла з дому, чи не сміє бува поводитися не так, як належить порядній заміжній жінці.
Настя не витримала і розповіла про все Сергієві, коли він повернувся, сподіваючись на його захист.
— Мамо, ну досить уже! — втомлено зітхнув він у слухавку. — Чого ти причепилася до Насті?
— Я причепилася?! — обурилася Галина. — Ти залишаєш молоду дружину зовсім саму, а мені що, заплющити очі? Я твій шлюб рятую!
— Та ти себе чуєш? — Сергій роздратовано фиркнув. — Це не вʼязниця, мамо. Вона не зобов’язана сидіти під замком! Я їй довіряю!
Анастасія дивилася на нього з надією. Може, хоч зараз свекруха все зрозуміє й перестане лізти?
— Просто не звертай уваги, — сказав він уже їй, ховаючи телефон. — Мамка в мене з характером, але ж вона з добрих намірів.
Настя повільно видихнула. Це прозвучало так, ніби нічого не зміниться. Свекруха продовжить «турбуватися», а Сергій буде лише згладжувати кути.
На жаль, невістка виявилася права.
— Так далі не піде, — одного разу заявила Галина, важко опускаючись на стілець. — Ти повинна переїжджати до мене, коли Сергія немає вдома.
Анастасія навіть не одразу зрозуміла суть сказаного. Це було занадто безглуздо. Невістка відірвалася від кухля чаю і втупилася у свекруху.
Та сиділа навпроти, незадоволено підібгавши губи, і дивилася так, ніби все вже вирішено.
— Пробачте, що повинна? — перепитала Настя, злегка нахиливши голову.
— Переїжджати, — уперто повторила Галина по складах. — Я вже все обміркувала. Жінка не повинна сидіти сама в хаті без чоловіка. Це неправильно.
Анастасія повільно поставила кухлик на стіл, хоча хотілося жбурнути ним у свекруху.
— І в чому, на вашу думку, проблема? Думаєте, вкрадуть? — в’їдливо зауважила невістка.
— Проблема в людях, — Галина зробила багатозначну паузу. — Містечко в нас маленьке, язики довгі. Ти що, хочеш, щоб про тебе базікали?
— Про що? — голос Насті став холодним. — Думаєте, людям не все одно?
— Ну, хіба мало що, — знизала плечима свекруха. — Подумають, що молода, красива дружина сама сидить, а чоловік далеко… Недобре це.
Настю такі перспективи жахали. Свекруха й тут допікала їй так, що хотілося на стіни лізти. Сусідство з Галиною загрожувало перерости в нервовий зрив.
Увечері Анастасія знову спробувала звернутися до чоловіка по захист, хоча надії на успіх стрімко танули.
— Я нікуди не поїду, — Настя стискала телефон у руці, слухаючи, як Сергій важко зітхає. — Це повна маячня, Сергію.
— Ну, маму можна зрозуміти, — почав він обережно. — Вона хвилюється…
— За кого? За тебе чи за мене?
— За всіх, — ухильно відповів він.
Настя прикрила очі, заспокоюючись і збираючись із думками.
— Добре, якщо ви обидва такі турботливі, то почуйте мене нарешті. Мені ця ідея не подобається, мені незручно, мені буде важко мотатися туди-сюди. Може, хоч раз за весь цей час ти послухаєш мене, а не маму?
У слухавці повисла пауза.
— Ти занадто близько береш усе до серця.
— Ні, Сергію, це ти занадто м’який.
Вона без попередження скинула виклик, відчуваючи, як кипить від злості. Ще трішки — і свекруха почне вирішувати, у що невістці одягатися, якою зубною щіткою користуватися і коли лягати спати.
Настя цього не допустить. Але що робити, якщо чоловік не на її боці?
Свекруха не вгамовувалася. Вона шукала нових прихильників.
— Донечко, я зараз таке розкажу, тільки сядь, — голос мами в телефоні звучав водночас роздратовано й насмішкувато.
Настя притулила телефон до вуха і закотила очі. Вже здогадувалася, про кого йтиметься.
— Невже Галина до тебе дісталася?
— О так, — фиркнула мама. — Прийшла з таким виглядом, ніби я їй щось винна. Стоїть, руками розмахує, моралі мені читає. Мовляв, раз ти мати, то повинна напоумити свою доньку, поки не пізно.
Настя прикрила очі й глибоко вдихнула, намагаючись угамувати злість.
— І що ти їй сказала?
— Послала куди подалі, звісно, — з усмішкою відповіла мама. — Ще й двері перед носом зачинила.
Настя усміхнулася. Ну, хоч хтось із її близьких не боїться ставити кордони і підтримує її.
Сергій зателефонував дружині того ж дня. Голос у нього був напружений, злий.
— Мама каже, що твоя мати її принизила.
— Твоя мама взагалі багато говорить, — парирувала Настя. — Може, ти нарешті визнаєш, що вона перегинає?
— А може, це ти перегинаєш? — несподівано підвищив голос Сергій. — Тобі що, так складно поступитися?
Анастасія завмерла. Ось воно. Не у свекрусі проблема. Проблема в чоловікові, який знецінює її почуття.
— Ти серйозно? — вона повільно сіла на диван, стиснувши кулаки. — Ти хочеш, щоб я постійно тягала речі до твоєї мами, бо їй так спокійніше?
— А що такого? — огризнувся він. — Вона ж про нас дбає!
— Про нас? Ні, Сергію, вона дбає про себе. Їй хочеться контролювати мене, а ти їй у цьому допомагаєш, навіть не помічаючи.
У слухавці повисла тиша.
— Я не збираюся жити за її вказівкою, — продовжила Настя жорстко. — І або ти обираєш нашу сім’ю, або можеш залишатися під маминою спідницею, але без мене. Я виходила заміж за тебе, а не за твою маму.
Сергій не відповів, лише важко зітхнув. Настя не стала квапити його. Нехай гарненько подумає і прийме хоча б одне самостійне рішення в житті.
Минуло кілька днів.
— Сергію, ну ти хоч сам розумієш, що твориш? — голос Галини дзвенів від обурення.
Сергій втомлено відвів погляд.
Він повернувся з відрядження і приїхав до матері після довгої розмови з Настею. Син заздалегідь підозрював, що ця бесіда буде непростою.
Спочатку Галина зустріла його добре, думаючи, що Сергій буде на її боці. Але чим більше він говорив, тим сильніше мати злилася.
— Мам, досить, — його голос був жорстким, без звичної м’якості. — Це вже за межею.
— За межею?! — свекруха сплеснула руками. — За межею те, що ти обираєш її, а не власну матір!
Сергій стиснув щелепи, придушуючи роздратування.
— Я обираю свою сім’ю, — відрізав він. — Дружину. Сина. Тих, із ким я живу і буду будувати майбутнє. Тих, кому я довіряю.
Галина відкрила рота, але Сергій не дав їй вставити й слова.
— Ти лізеш не в свою справу. Це не твій дім. Не твій шлюб. І не твоє діло, де живе Настя.
Свекруха зблідла, немов він ударив її.
— Та як ти… Та я… — вона запнулася, не знаходячи слів.
— Усе, мам, досить, — Сергій підвівся. — Віддай мені ключі. І більше не втручайся в мою сім’ю.
Настя зустріла його біля дверей, склавши руки на грудях.
— Ну? — її голос був спокійним, але в очах читалося напруження.
— Я все сказав, — Сергій видихнув, потягнувся до неї, щоб обійняти, але вона не рушила з місця.
— І що тепер?
Він опустив голову, а потім подивився їй прямо в очі.
— Більше вона тебе не потривожить. Я сподіваюся.
Анастасія мовчки дивилася на нього кілька секунд, а потім кивнула.
— Добре.
Галина намагалася вдавати, що нічого не сталося, але Настя відчувала: контроль над сином вона втратила. Тепер свекруха могла лише незадоволено бурчати. Більше вона нічого не вимагала.
Анастасія зберегла свою незалежність, не поступилася, не дозволила собою маніпулювати. А Галина залишилася сама у своєму домі, зі своєю образою, страхами і нездатністю відпустити сина у доросле життя.
***
Ця історія є яскравим прикладом того, як незалежність та встановлення кордонів можуть врятувати шлюб від тотального контролю. Справжня сім’я починається там, де двоє довіряють одне одному, а чуже втручання зупиняється біля порога.
А як Ви гадаєте, чи зможе Галина з часом прийняти свій новий статус і побудувати здоровіші стосунки з родиною сина?