Я працюю в школі все життя. Викладаю в молодших класах. Та мої онуки вже старші. Назарко в 8 класі, а Оля – в 6. І ось днями я вирішила поцікавитися у вчителів, як їхні успіхи в навчанні. І тут мене приголомшили.
– Ваші онуки ходять в масках на чотирьох.
– Чого це?
– А це зараз мода така. У нас в школі вже багато дітей так граються, імітують тварин.
– Який жах! А вчителі що кажуть.
– Просять, щоб дуркували у вільний час. Але хто ж слухає.
Тоді я вирішила почекати під дверми кабінету. І, бачу, й справді, Оля в масці кота з іншою дитиною повзає по підлозі.
– Чи ти здуріла? Ану не сором мене!
Я накричала на дівчинку, а вона образилась. Тоді ще до Назарової вчительки підійшла. Там та ж історія. Я мало крізь землю не провалилась.
На вечір поїхала до невістки. Мій син зараз на війні. Я розумію, що Люді важко, та це вже точно занадто.
– Ти бачила, що твої діти витворяють! Як до такого довела? Це не виховання!
– Ви про що?
– Вони маски тварин вдягають і на перервах на чотирьох ходять.
– Аааа, ви про це! – засміялась вона. – То й що. Нехай граються.
– Як “то й що”? Це ж неадекватна поведінка. Веди їх до психолога!
– То зараз така мода, квадробери вони. Подуркують і забудуть все те. Нащо сваритися.
– Бо це сором. Нас Бог людьми створив, розумними, а не тваринами!
– Не бачу нічого страшного! Вони не курять, не б’ються, от і добре. А на оцінки від того знизились?
– Та наче ні!
– Ну, мене тоді це не бентежить!
– От ти зіпсуєш малих остаточно! Потім шкодуватимеш, а буде пізно!
Та вона не слухала. Я вже не знаю, що робити. Сина не хочу турбувати. Та за 40 років роботи з таким я ще справи не мала. Але як це так залишити, то вони й на людей кидатися, як тварини почнуть? Що ви про це думаєте? Як би вчинили на моєму місці?