Мій син Сергій навчається в дуже гарній гімназії, мені завжди його школа подобалась. Раніше ми в Запоріжжі жили, та переїхали до Тернополя. Чесно кажучи, я й не думала, що тут нормальні освітні заклади є. Та ми знайшли.
Зараз Сергій в 9 класі, він відмінник, бере участь в усіх олімпіадах, я ним пишаюся. Навчання для мене головне, адже скоро до тестування готуватися, ми плануємо вступати в Київський університет, а там конкурс дуже серйозний.
І ось приходить вчора син зі школи і показує відео. Там діти всі стоять, лунає “Плине кача”, а тоді директор говорить якусь промову.
– Що це? Після уроків було?
– Та ні мамо, це на англійській, всю школу о 9 ранку зібрали на хвилину мовчання. Але цей раз це була не просто хвилина, а пів уроку. Бо роковини трагедії на Майдані – вшанування Небесної сотні.
– І скільки часу це тривало?
– Десь пів години.
– Тобто майже увесь урок.
– А англійську коли відробляти будете?
– Я не знаю, цього ніхто не казав.
Я мало не підстрибнула від злості. Дітям тестування здавати, а вони на уроці вистави влаштовують. Відразу ж написала в батьківський чат.
– Цікаво, коли ж відроблятимуть цей урок англійської?
– Ну, такі ж події не кожен день. – відписав хтось з батьків.
– Можна мало не щодня щось вигадувати. А ми дітей навчатися відправляємо, а не дурниці слухати.
– Та чого ж дурниці? Це наша історія!
– Це пропаганда. Наших дітей дресують, мов собак. Якби не той Майдан – жили б зараз добре й горя б не знали! До чого ці вшанування! – не витримала я.
І тут втрутилась вже вчителька.
– Як будете тут зрадницькі ідеї розводити – добром це не закінчиться.
– Ви мені погрожуєте?
– Ні, але попереджаю, бо мій обов’язок – повідомити СБУ.
Ось такого я вже не чекала. Якісь хворі на голову.
– Виходить, що я й думку власну мати не можу? Оце ж демократію ми будуємо!
– Заспокойтеся!
– Проводьте свої заходи не на уроках, і нехай діти йдуть туди добровільно!
Наступного дня мого сина викликали до директора. І я вважаю, що це вже утиск. Як на мене, така поведінка працівників освіти неприпустима. А ви як гадаєте?