Вчора мій хлопець сказав мені: — У суботу збираються хлопці. Ти зможеш поїхати до батьків? Я завмерла, тримаючи в руках чашку: — Сергію, знову? — Ну так. Раз на місяць збираємося, ти ж знаєш, — відповів він. Я знала. Раз…

Андрій зблід так різко, ніби травневий вечір раптом змінився січнем. Він ухопився за хвіртку й уперше за весь день подивився не повз мене, а прямо у двір. Сивий чоловік у потертій темно-синій шинелі спокійно поправив шарф і поставив біля столу…

Ресторан, куди Станіслав запросив мене на другу зустріч, буквально дихав показною розкішшю: м’який напівморок, офіціанти, що ковзають між столами майже нечутно, наче тіні. Сам він ідеально вписувався в цю атмосферу — дорогий костюм, помітний годинник і та сама самовдоволена напівусмішка…

Я тоді вже третій рік працював старшим зміни охорони на київському вокзалі, й за той час бачив у приміських електричках усяке. Людей, які засинали просто на лавці з пакетом картоплі в руках. Студентів, що бігли на останню пару, жуючи пиріжок…

Побачення після тридцяти п’яти, це взагалі окрема дисципліна, майже екстремальна. Уже не виходить втрачати голову від першого враження, гормони не заглушують здорового глузду, а на будь-якого потенційного «принца» дивишся крізь призму накопиченого досвіду. Але, як не крути, ми все одно…

Чернівці у листопаді завжди здавалися Світлані схожими на стару дворянку: трохи втомленою, припорошеною сірим пилом дощу, але все ще елегантною. Вона любила це місто, особливо вечірні прогулянки вулицею Кобилянської, де запах кави змішувався з ароматом вологої бруківки. Але сьогодні затишок…

— А хто тебе заміж гнав? Насильно до цього Борьки на шию вішав і змушував кричати – “жити без нього не можу не губи, мамо” га? Алла Андріївна стояла на кухні, підперши боки худими руками, і дивилася прямо на доньку,…

«Я тебе не кохаю, але йти не збираюся»: чоловік хотів зберегти зручність і не врахував, що дружина вміє прощатися красиво Вечеря була бездоганною, як і останні дванадцять років їхнього шлюбу. Сьомга на подушці зі шпинату, біле вино, м’яке світло абажура.…

Наречена не заплакала ще сильніше. І не втекла. Вона стояла у воді так рівно, ніби фонтан був не пасткою, а сценою, на яку вона вийшла свідомо. По її плечах стікала вода, сукня обліпила тіло, стала важкою, мов мокре простирадло, але…

Усе почалося зі звичайного бажання знайти рецепт пирога, який колись надіслала подруга. Я відкрила ноутбук і одразу побачила: на екрані лишилася його сторінка. Льоня іноді працював із дому, заходив удень, а вийти, видно, забув. Таке вже траплялося. Раніше я б…