Мого єдиного синочка не стало на війні. Єдина розрада – невістка та онук. От вони тримають мене на цьому світі і дають бодай якісь сили рухатися далі. Онук Павлик час від часу після школи до мене у гості заходить. Я йому і пиріжків домашніх спечу з улюбленою абрикосовою начинкою чи дерунів насмажу. Але декілька днів тому новий удар від невістки: – Так буде краще для мене та Павла! Все вже вирішили! Тепер не знаю, як жити далі. Бо таке враження, що знову душу роздирають на шматки.
З невісткою у мене не були такі теплі стосунки. Хоча я старалася ставитися до Лариси добре, прийняла її в родину, навіть донькою називала – Не ви мене народжували і не ви мене виховували! – якось відгаркнулася мені Лариска. Хоча ми…
Читати далі