— Ти вкрала гроші, — сказав Віктор, не дивлячись мені в очі. — Тільки ти знала, де конверт. Більше нікому. Я повільно поклала телефон на стіл. Пауза. Вдих. — Вітя, я не брала. — Не називай мене так. Сто п’ятдесят…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
– Тату, коли ви з мамою купували цю квартиру, одразу ж сказали, що ця квартира мені! Ну щоб я тут жив! – Так, синку, – Ганна Макарівна підсіла до чоловіка. – Щоб тут ти жив! Але ти одружився, і тепер вас тут мешкають двоє! Ось нам із батьком стало цікаво, а що ви собі думаєте? – А чого тут думати? – здивовано спитав Грицько. – Далі житимемо! – Я тобі казала, що вони нічого не думають, – Ганна Макарівна штовхнула чоловіка в бік. – Просто насолоджуються життям і робити нічого не хочуть!
– Гріша, біда! – схвильовано вигукнула Діна, додзвонившись до чоловіка. – Твої батьки їдуть! – Не пускати! – вигукнув він у слухавку. – Грішенько, як не пускати? – благала Діна. – Як я можу їх не пустити? – Ніяк нехай!…
Read More
Коли Валерій приходив до Зінаїди, вона буквально на очах дуріла. Це від щастя. Метушилася, починала чепуритись, ховати під подушки розкидані речі, які приміряла перед його приходом, і виплутувати з волосся бігуді. Потім бігла у ванну, там зачісувалась, фарбувала губи. І така, при повному чарівному параді, тоді вже виходила до нього. Так ще б їй не бути щасливою! Ну, самі дивіться… Зінаїда — мати одиначка, яка по-справжньому і заміжня ніколи не була. Так, «одружилася» зі своїм Сергійком місяць-другий, а потім він поїхав з їхнього міста на історичну батьківщину, а куди Зіна до ладу так і не дізналася. У них він тут на ринку підробляв. І ким — Зінаїда теж не знала. Ага, поїхав, значить, а Зінаїду залишив в очікуванні дитини. Терміну близько двох тижнів було, Зіна й сама ще не знала.
Коли Валерій приходив до Зінаїди, вона буквально на очах дуріла. Це від щастя. Метушилася, починала чепуритись, ховати під подушки розкидані речі, які приміряла перед його приходом, і виплутувати з волосся бігуді. Потім бігла у ванну, там зачісувалась, фарбувала губи. І…
Read More
Роман брив через кучугури, провалюючись у сніг по коліно. Чоловік абсолютно не розумів, де перебуває. Хуртовина мела так сильно, що затуляла всю видимість, огороджуючи Романа білим щільним простирадлом великих сніжинок. Він не бачив нічого на відстані витягнутої руки, але вперто йшов уперед і чомусь було страшно, дуже страшно. Цей страх був невловимий, незрозумілий і йшов із самої глибини серця. У міру того, як Роман ішов, страх наростав. Можливо, від того, що чоловік не розумів, куди йде. А може тому, що знав, що там – попереду нічого хорошого на нього не чекає. Раптово в білій пелені виникла яскрава руда плямочка. Вона метнулася під ноги, пішла трохи вбік і зупинилася, ніби чекаючи на нього. Змахуючи нав’язливі сніжинки з обличчя, Роман примружився і придивився. Та й це ж лисиця! Справжня лісова мешканка. Звідки вона тут? А, втім, де тут? Незрозуміло, де сам чоловік перебуває.
Роман брив через кучугури, провалюючись у сніг по коліно. Чоловік абсолютно не розумів, де перебуває. Хуртовина мела так сильно, що затуляла всю видимість, огороджуючи Романа білим щільним простирадлом великих сніжинок. Він не бачив нічого на відстані витягнутої руки, але вперто…
Read More
– Мамо, ти надто багато їси! – заявив Славко. – Я? – щиро здивувалася я. – Я багато їм? – Ну, не я ж! Ось навіщо ти знову наш сир з’їла?! У голосі Славки звучало таке гидливе здивування, ніби я не сир з’їла, а напудила йому в капці.
– Мамо, ти надто багато їси! – заявив Славко. – Я? – щиро здивувалася я. – Я багато їм? – Ну, не я ж! Ось навіщо ти знову наш сир з’їла?! У голосі Славки звучало таке гидливе здивування, ніби я…
Read More
Єлизавета, чи просто Лізонька, як її кликали всі, хто знав, уперше не знала, куди себе подіти на Новий рік. Знаєте, буває таке: ніби й молода, і гарна, і роботу маєш, а свято немов від тебе відвертається. Подруга Тетянка, світла голова, поїхала до батьків у село — там, кажуть, справжній сніг, морозець і пиріжки з капустою. А Василь, із яким вона товаришувала з малих років і який завжди був, як той рятівний колодязь у спеку — прийде, підтримає, допоможе, — так от, він поїхав в Карпати.
Єлизавета, чи просто Лізонька, як її кликали всі, хто знав, уперше не знала, куди себе подіти на Новий рік. Знаєте, буває таке: ніби й молода, і гарна, і роботу маєш, а свято немов від тебе відвертається. Подруга Тетянка, світла голова,…
Read More
— Ти це що собі дозволяєш? Валентина Сергіївна завмерла на порозі, стискаючи ручки сумки-холодильника. Усередині лежала буженина, яку вона маринувала три дні, домашня ковбаса й контейнер із холодцем — той самий, фірмовий, який вона варила всю ніч. На столі громіздилися пакети з якимись сірими грудками, а Денис незворушно пересипав їх у скляні банки.
— Ти це що собі дозволяєш? Валентина Сергіївна завмерла на порозі, стискаючи ручки сумки-холодильника. Усередині лежала буженина, яку вона маринувала три дні, домашня ковбаса й контейнер із холодцем — той самий, фірмовий, який вона варила всю ніч. На столі громіздилися…
Read More
— Тепер Валера істерики їй влаштовує, каже, що дозрів для шлюбу, що хоче весілля й урочистостей, і сукню, і родичів на банкеті, — розповідає Анжела подрузі. — Отакої! А шлейф сукні нареченої радісно понесе їхня спільна донька, чи що? Чи, на думку тата, її нарядять подружкою нареченої? — відповідає подруга. — Я чудово пам’ятаю, як Ксюша твоя страждала. Особливо коли чекала на дитину, а Валера казав, що він — птах гордий і в РАЦС його животом не заштовхати. Мовляв, дитину визнає, а одружуватися — дякую, прощавайте. І що ж таке сталося в нас, га?
— Тепер Валера істерики їй влаштовує, каже, що дозрів для шлюбу, що хоче весілля й урочистостей, і сукню, і родичів на банкеті, — розповідає Анжела подрузі. — Отакої! А шлейф сукні нареченої радісно понесе їхня спільна донька, чи що? Чи,…
Read More
— Я лікарем була колись… Потім викладала в медінституті. А потім вийшла заміж і поїхала в маленьке селище. Так мені там сподобалося. — О, прикольно, мабуть, коли можеш людям допомагати. — Так, це неймовірне почуття, коли приносиш користь людям… — Ну що, давайте вам постелимо, відпочивайте. Завтра можу показати місто, у мене вихідний.
Ганна накривала на стіл, зібралися вечеряти із чоловіком. Раптом пролунав дзвінок у двері. Нікого не чекали. — Максиме, відчини двері, кого там принесло? – гукнула вона чоловікові. Максим неохоче підвівся з дивана і пішов відчиняти. – Тітка Тамара? Ви звідки?…
Read More
– Ти повинна мені подякувати, що я не злякався відповідальності і повернувся до тебе, коли ти вже була при надії. Адже міг сказати «до побачення» і поїхати. Де б ти мене тоді шукала, щоб подати на аліменти? До кого б ти пред’являла претензії, невдячна ти, – Михайло вже кричав на Поліну, яка з опущеними плечима сиділа за столом у кухні. Вона мовчала, сперечатися було марно. Накричавши, Михайло вийшов з квартири, сердито грюкнувши вхідними дверима. Жінка залишилася сидіти на кухні і розмірковувати.
– Ти повинна мені подякувати, що я не злякався відповідальності і повернувся до тебе, коли ти вже була при надії. Адже міг сказати «до побачення» і поїхати. Де б ти мене тоді шукала, щоб подати на аліменти? До кого б…
Read More