Третій рік Ліда жила сама після втрати чоловіка. Її оселя знаходилась у мальовничому селі, де вона вела своє спокійне життя. У неї був син Денис, але він залишився в місті після закінчення навчання. Денис навідувався до матері час від часу….
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
Адвокат, Марина Сергіївна, була жінкою з чіпким поглядом і стрижкою «під сталь». Вона вислухала мене, переглянула виписки.— Ситуація кепська, Анно, — сказала вона. — Довести навмисний вивід коштів складно. Суд може тягнутися роками. Ми подамо на арешт його майна, але якщо він устиг усе переоформити на свою нову пасію…
SMS від банку прийшла о 7:15 ранку. «Операція списання на суму…». Я змахнула сповіщення, навіть не відкриваючи. Діма часто переказував гроші за будматеріали для дачі. Це було звично. Друге повідомлення прийшло за хвилину. Третє — поки я налила воду в…
Read More
– Ти сильна, ти справишся. А як будеш готова піти – підеш. Тільки не забувай, що тут тебе приймали, як рідну, – казала вона. Через рік Ольга виїхала в місто, влаштувалась у майстерню, вивчилася на кравчиню. Писала листи, а потім – все рідше. Життя закрутило.
Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був незнайомець. Він стояв нерішуче, з великим рюкзаком, дивився навколо, наче щось шукав. – Може, ви когось шукаєте? – підійшла вона…
Read More
— Віддай телефон, — тихо сказала вона. — А що, якщо я не віддам? — він наблизився до неї. — Побіжиш скаржитися? У поліцію? — Гаразд, нехай буде так, — раптом посміхнулася Анна, хоч всередині все кипіло. — Хочеш повечеряти? Я приготую. — Ось це вже інша справа. Може, ти нарешті зрозумієш, як повинна поводитися жінка.
Яскраве сонце засліпило Анну в момент виходу з під’їзду. У її руці міцно стискався телефон — єдиний засіб у боротьбі за особисту свободу. Вчора її життя кардинально змінилося: чоловік, колись коханий, став чужинцем, який вирішив, що її час, гроші і…
Read More
Я і моя двоюрідна сестра вийшли заміж одного дня. У мене двоє дітей, у неї – троє. У мене чудовий чоловік, а їй із чоловіком не пощастило. Мені шкода сестру. Я знаю, що вона потребує доnомоги, їй важко і фізично, і матеріально. Якось я вирішила віддати їй одяг моїх синів. Подзвонила їй, домовилися – і з трьома великими сумками я поїхала до неї. Не забула взяти з собою торт та гостинці. Моя мама завжди казала, що з порожніми руками не можна ходити в гості. Посиділи, поговорили, згадали наше дитинство, наші шкільні роки. Вона мені подякувала, і я поїхала додому. Через тиждень, вранці, проводила сина до школи, коли побачила на ринку стару жінку, яка продає різні речі.
Я і моя двоюрідна сестра вийшли заміж одного дня. У мене двоє дітей, у неї – троє. У мене чудовий чоловік, а їй із чоловіком не пощастило. Мені шкода сестру. Я знаю, що вона потребує доnомоги, їй важко і фізично,…
Read More
Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько кер ував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди йти, але довелося. — Ой, Олена, що з тобою сталося? Ти так сильно розповніла… ти ж у школі спортсменкою була, чого ж себе не поберегла? — запитав однокласник Паша. — Це після пологів. Чоловік довго дівчинку чекав, ось і заваrітніла. Тільки важко все пройшло, ще на збереженні кілька місяців лежала. Так після пологів рік пройшов, ще не встигла прийти назад у форму свою. — Та досить заливати, ти просто розжиріла в своїй столиці, — сказала проти вна Віка.
Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько кер ував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди…
Read More
Я дивився на дружину і думав: «З цією жінкою я провів понад 40 років свого життя. Вона завжди була поруч, а я ніколи не помічав, що окрім неї я нікого і нічого в житті не знаю…». – Я вимагаю розлучення. Без істерик, без претензій, без криків та скандалів. Розійдемося, коли дочка поступить в універ , щоб вона не завалила іспити , – я так спокійно це казав, ніби це щось звичайне, про що ми говоримо щодня…
Ми з дружиною сиділи на кухні. Вона уплітала ватрушки за обидві щоки, а я дивився на неї і думав: «З цією жінкою я провів понад 40 років свого життя. Вона завжди була поруч, а я ніколи не помічав, що, крім…
Read More
Якось дочка натякнула мені, що її чоловік не схвалює такі мої часті візити. Мовляв, вони молоді, багато працюють і хочуть відпочити наодинці. Ці слова мене поранили, але сваритись я не стала. Наближався день народження мого онука Сергія. Я думала, що мене запросять у гості, приготувала йому подарунок, погладила святковий костюм. Але ніхто заздалегідь не зателефонував. Тоді я сама набрала номер, щоб привітати дитину та не почула запрошення. Така сама історія повторилася з онукою. А я не розуміла, що відбувається. Сховала подарунки у сервант, роздумуючи, чи дарувати їх взагалі.
Якось дочка натякнула мені, що її чоловік не схвалює такі мої часті візити. Мовляв, вони молоді, багато працюють і хочуть відпочити наодинці. Ці слова мене поранили, але сваритись я не стала. Наближався день народження мого онука Сергія. Я думала, що…
Read More
– Мамо, ти що – не чуєш мене? Я тобі пояснюю, що в мене дитина захворіла, а ти мені про якихось подруг та гірлянди розповідаєш! Мені жодних гостей зараз не треба! Подзвони їм і скажи, щоб не приїжджали!
За вікном була вже не темрява, а сірість. Початок четвертої години ранку. Варя сиділа в кріслі, на руках у неї дрімав шестимісячний Антошка. Повіки у Варі були важкі, час від часу вони закривалися, і тоді Варя здригалася, розплющувала очі та…
Read More
Марина завмерла з чашкою чаю в руках, не в силах відвести погляд від знайомого брелока з маленьким плюшевим котом. Цей брелок вона сама повісила три роки тому, коли вони з Костею отримали ключі від новобудови. Їхнє перше власне житло. Їхня мрія. — Щось не так, Мариночко? — Галина Петрівна підняла на неї невинні сірі очі, клацнувши замком сумки. Її голос був нудотно-солодким, як дешевий торт із супермаркету. — Ні-ні, все добре, — Марина змусила себе посміхнутися. Руки зрадницьки затремтіли, і чай розлився на блюдце.
Марина завмерла з чашкою чаю в руках, не в силах відвести погляд від знайомого брелока з маленьким плюшевим котом. Цей брелок вона сама повісила три роки тому, коли вони з Костею отримали ключі від новобудови. Їхнє перше власне житло. Їхня…
Read More