– Ти не можеш сама розпоряджатися такими великими грішми! – Вигукнув Андрій. – Чому це? – я аж дихати перестала від обурення! – Ну, тому що… – чоловік зітхнув. – Така сума – це все-таки не дрібка родзинок. Хіба не…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
– Ти ж розумієш, що це не життя, – сказав батько, відвернувшись до стіни. Його голос змінився після того, що сталося. Він говорив так, ніби рот був набитий ватою. – Краще б ти залишила мене в лікарні, чи в будинку для недієздатних. Здала б і забула, на біса я тобі такий потрібен? Я тримала в руці ложку з розім’ятим бананом. Нянечка якось навчила робити просте п’ятихвилинне пюре. Так банани було легше ковтати. Я дивилася на батькову потилицю, на цю рідну вм’ятину трохи вище шиї, яку пам’ятала з дитинства, коли батько садив мене на плечі й ніс через весь парк, а я чіплялася за його вуха.
– Ти ж розумієш, що це не життя, – сказав батько, відвернувшись до стіни. Його голос змінився після того, що сталося. Він говорив так, ніби рот був набитий ватою. – Краще б ти залишила мене в лікарні, чи в будинку…
Read More
Все почалося три роки тому, коли Артем привіз наречену і майбутню тещу знайомитися з батьками. Тамара Вікторівна, мати Артема, відразу зрозуміла — дівчина хороша. Катя — студентка педагогічного, скромна, вихована, з пристойної сім’ї. Правда, коли з’ясувалося, що «пристойна сім’я» — це мама-одиначка з села Вербівка, що за пів години їзди від їхнього промислового містечка, Тамара злегка поморщилася. — А батько де? — обережно поцікавилася вона, розливаючи чай по своїх найкращих чашках з трояндочками.
Все почалося три роки тому, коли Артем привіз наречену і майбутню тещу знайомитися з батьками. Тамара Вікторівна, мати Артема, відразу зрозуміла — дівчина хороша. Катя — студентка педагогічного, скромна, вихована, з пристойної сім’ї. Правда, коли з’ясувалося, що «пристойна сім’я» —…
Read More
Невдовзі, повертаючись із магазину, Ліда побачила біля свого будинку машину сина. Денис вийшов із неї, а за ним хлопчик років восьми. – Привіт, мамо! Познайомся, це Павлик. Він мені як рідний син, – сказав Денис. – Привіт, проходьте до хати, – усміхнулася Ліда і взялася накривати на стіл. За обідом син нарешті розкрив карти…
Третій рік Ліда жила сама після втрати чоловіка. Її оселя знаходилась у мальовничому селі, де вона вела своє спокійне життя. У неї був син Денис, але він залишився в місті після закінчення навчання. Денис навідувався до матері час від часу….
Read More
Адвокат, Марина Сергіївна, була жінкою з чіпким поглядом і стрижкою «під сталь». Вона вислухала мене, переглянула виписки.— Ситуація кепська, Анно, — сказала вона. — Довести навмисний вивід коштів складно. Суд може тягнутися роками. Ми подамо на арешт його майна, але якщо він устиг усе переоформити на свою нову пасію…
SMS від банку прийшла о 7:15 ранку. «Операція списання на суму…». Я змахнула сповіщення, навіть не відкриваючи. Діма часто переказував гроші за будматеріали для дачі. Це було звично. Друге повідомлення прийшло за хвилину. Третє — поки я налила воду в…
Read More
– Ти сильна, ти справишся. А як будеш готова піти – підеш. Тільки не забувай, що тут тебе приймали, як рідну, – казала вона. Через рік Ольга виїхала в місто, влаштувалась у майстерню, вивчилася на кравчиню. Писала листи, а потім – все рідше. Життя закрутило.
Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був незнайомець. Він стояв нерішуче, з великим рюкзаком, дивився навколо, наче щось шукав. – Може, ви когось шукаєте? – підійшла вона…
Read More
— Віддай телефон, — тихо сказала вона. — А що, якщо я не віддам? — він наблизився до неї. — Побіжиш скаржитися? У поліцію? — Гаразд, нехай буде так, — раптом посміхнулася Анна, хоч всередині все кипіло. — Хочеш повечеряти? Я приготую. — Ось це вже інша справа. Може, ти нарешті зрозумієш, як повинна поводитися жінка.
Яскраве сонце засліпило Анну в момент виходу з під’їзду. У її руці міцно стискався телефон — єдиний засіб у боротьбі за особисту свободу. Вчора її життя кардинально змінилося: чоловік, колись коханий, став чужинцем, який вирішив, що її час, гроші і…
Read More
Я і моя двоюрідна сестра вийшли заміж одного дня. У мене двоє дітей, у неї – троє. У мене чудовий чоловік, а їй із чоловіком не пощастило. Мені шкода сестру. Я знаю, що вона потребує доnомоги, їй важко і фізично, і матеріально. Якось я вирішила віддати їй одяг моїх синів. Подзвонила їй, домовилися – і з трьома великими сумками я поїхала до неї. Не забула взяти з собою торт та гостинці. Моя мама завжди казала, що з порожніми руками не можна ходити в гості. Посиділи, поговорили, згадали наше дитинство, наші шкільні роки. Вона мені подякувала, і я поїхала додому. Через тиждень, вранці, проводила сина до школи, коли побачила на ринку стару жінку, яка продає різні речі.
Я і моя двоюрідна сестра вийшли заміж одного дня. У мене двоє дітей, у неї – троє. У мене чудовий чоловік, а їй із чоловіком не пощастило. Мені шкода сестру. Я знаю, що вона потребує доnомоги, їй важко і фізично,…
Read More
Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько кер ував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди йти, але довелося. — Ой, Олена, що з тобою сталося? Ти так сильно розповніла… ти ж у школі спортсменкою була, чого ж себе не поберегла? — запитав однокласник Паша. — Це після пологів. Чоловік довго дівчинку чекав, ось і заваrітніла. Тільки важко все пройшло, ще на збереженні кілька місяців лежала. Так після пологів рік пройшов, ще не встигла прийти назад у форму свою. — Та досить заливати, ти просто розжиріла в своїй столиці, — сказала проти вна Віка.
Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько кер ував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди…
Read More
Я дивився на дружину і думав: «З цією жінкою я провів понад 40 років свого життя. Вона завжди була поруч, а я ніколи не помічав, що окрім неї я нікого і нічого в житті не знаю…». – Я вимагаю розлучення. Без істерик, без претензій, без криків та скандалів. Розійдемося, коли дочка поступить в універ , щоб вона не завалила іспити , – я так спокійно це казав, ніби це щось звичайне, про що ми говоримо щодня…
Ми з дружиною сиділи на кухні. Вона уплітала ватрушки за обидві щоки, а я дивився на неї і думав: «З цією жінкою я провів понад 40 років свого життя. Вона завжди була поруч, а я ніколи не помічав, що, крім…
Read More