Ми з чоловіком маємо чотирьох дітей . Дві дочки та двоє синів. Ми вклали у кожного з них всю свою душу. Намагалися все для них робити, купувати все, що потрібно, і що вони хотіли, звичайно, за можливостями. Дали кожній дитині вищу освіту. Нині вони створили кожен свою сім’ю. Ми вже неодноразово стали дідусем та бабусею. Дочки завжди нам допомагають та відвідують. Дзвонять регулярно. А ось сини… Вони ніби забули про нас. Наче ми чужі люди. Не дзвонять і не відвідують. Невістки завжди вітають, час від часу просто так дзвонять, онуки теж, але от сини навіть на Дні народження нам не дзвонять. Тому ми самі намагаємось дзвонити. Але на жаль, рідко вони беруть трубку. Ми розуміємо, що у них свої турботи, робота, сім’я, але дочки так само мають роботу, сім’ю та клопіт, проте завжди знаходять час на нас.
Ми з чоловіком маємо чотирьох дітей . Дві дочки та двоє синів. Ми вклали у кожного з них всю свою душу. Намагалися все для них робити, купувати все, що потрібно, і що вони хотіли, звичайно, за можливостями. Дали кожній дитині…
Читати далі