Холодне ранкове сонце заглядало у вікно, відбиваючись у великому дзеркалі спальні. Звідти на Вікторію дивилася жінка, якій щойно виповнилося тридцять п’ять. Вона була вродливою — тією шляхетною вродою, яку дарує розум та внутрішня вихованість. Проте в глибині її зіниць причаївся…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
Я прожила 22 роки на чужині. Працювала, як віл, – по 12 годин на добу, інколи й без вихідних. Усе – для своїх дітей. Синові збудувала дім, доньці купила квартиру. Сама жила в орендованій кімнатці, економила на всьому – навіть на нових черевиках. І от настав момент, коли я сказала собі: “Годі. Я теж людина. Хочу жити для себе”. Рік тому я вийшла заміж за Мануеля – спокійного, усміхненого іспанця, який умів цінувати мене навіть тоді, коли сама себе не цінувала. І цього року ми вирішили вперше приїхати разом на Різдво в Україну. Діти знали, що я приїжджаю, але не знали, що з чоловіком. Та й узагалі – не надто ними ділилася. Вони чекали мене… кожен у своїй оселі, бо звикли:як приїжджає мама – будуть гроші. А я цього разу їхала у свою стару хатину, яку 22 роки навіть не бачила.
Я прожила 22 роки на чужині. Працювала, як віл, – по 12 годин на добу, інколи й без вихідних. Усе – для своїх дітей. Синові збудувала дім, доньці купила квартиру. Сама жила в орендованій кімнатці, економила на всьому – навіть…
Read More
– Ну, що ти лежиш? – стара, сердита і сонна після ночі медсестра тицьнула дівчинку під ребро, – вставай, дитину треба годувати.Дівчинка-підліток не ворухнулася. Люба спостерігає за нею, прикладаючи до грудей маля Аню, яка жадібно хапає груди. “Дитина зовсім, – думає Люба, – Ось яка з неї мати? А куди цей дивився, мабуть, сам такий самий хлопчик”. Ех, діти, що ж вам у машинки та ляльки не грається. У палаті, вони лежали вдвох, перший раз коли народжувала Люба була у великій, на одинадцять місць, палаті. Ох, чого там тільки не наслухаєшся. А цього разу, в маленьку палату поклали, бокс називається, по пологовому будинку жовтяниця дитяча ходить, пояснили їй, а її малеча наче здоровенька, загалом, легше прибрати здорових малюків, ніж хворих.
– Ну, що ти лежиш? – стара, сердита і сонна після ночі медсестра тицьнула дівчинку під ребро, – вставай, дитину треба годувати. Дівчинка-підліток не ворухнулася. Люба спостерігає за нею, прикладаючи до грудей маля Аню, яка жадібно хапає груди. “Дитина зовсім,…
Read More
Дівчина не забарилася ввечері, після отримання послання, підійти до вікна кухні. Сашко постарався заздалегідь. Він обвив своє віконце новорічною світловою гірляндою, що переливається різними кольорами, хоча була тільки середина листопада.
Сашко був у гарному настрої. Батьки купили йому невелику квартиру в двоповерховому будинку недалеко від його роботи. — Досить із нами телевізор дивитися, – серйозно сказала мати, – так ми тебе ніколи не одружимо. Домосід звичайнісінький! І в кого ти…
Read More
Жила молода сім’я зі свекрухою вже третій рік, і за цей час Ніна прекрасно вивчила матір чоловіка, звикла і ставилася до всього, що відбувається, з філософської точки зору. Стосунки в родині були в міру спокійні. Ніхто ні до кого не ліз, жити не заважав і це всіх влаштовувало. За три роки притерлися, звикли.
— Це, Ніночко, від мене подарунок, – свекруха простягнула коробку і м’яко посміхнулася. Коробочка була невелика, загорнута в пакувальний папір, блискучий, червоний. Можна було подумати, що це книжка або блокнот невеликого формату в м’якій обкладинці, але за вагою така легка….
Read More
– Господи, та у нас же своїх троє! Настя тяжко сіла на диван. Схопилася за голову. Федір похмуро, спідлоба глянув на неї. – То що мені тепер зробити? До дитячого будинку її відвезти? Васька мені все ж таки братом був…
– Господи, та у нас же своїх троє! Настя тяжко сіла на диван. Схопилася за голову. Федір похмуро, спідлоба глянув на неї. – То що мені тепер зробити? До дитячого будинку її відвезти? Васька мені все ж таки братом був……
Read More
Це була холодна груднева ніч. Білий автобус із табличкою «Salerno — Chernivtsi» важко дихав на черговій заправці десь на кордоні. Люба сиділа біля вікна, притиснувши до грудей сумочку з документами та грошима. Її пальці — з грубою шкірою, посіченою миючими засобами та роками важкої праці в неаполітанських будинках — мимоволі перебирали вервицю.
Це була холодна груднева ніч. Білий автобус із табличкою «Salerno — Chernivtsi» важко дихав на черговій заправці десь на кордоні. Люба сиділа біля вікна, притиснувши до грудей сумочку з документами та грошима. Її пальці — з грубою шкірою, посіченою миючими…
Read More
На вокзалі Любу зустрів не син, а Наталка. Невістка стояла в синьому пуховику, трохи втомлена, але з тією самою доброю посмішкою. — Мамо! — вигукнула вона і кинулася обіймати. — Нарешті! Діти вже всі вуха прогледіли: «Коли бабця приїде? Що привезе?» Люба пригорнула жінку до себе. Наталка пахла домашнім хлібом і чимось таким знайомим, теплим. — А Любомир де? — запитала Люба, озираючись навколо. Наталка на мить відвела погляд, поправляючи шарф. — На роботі затримується, мамо. Каже, об’єкт терміновий, треба здати до свят. Не переживайте, він ввечері буде. Ходімо, машина там, за рогом. Дорогою додому Люба дивилася у вікно. Ось нова церква, ось магазин, де вона колись купувала синові перші кросівки. А ось і їхня хата. Велика, двоповерхова, з кованим парканом і доглянутим садом. Вдома все було ідеально. Наталка вичистила хату до блиску. На столі вже чекала вечеря. — Я голубці зробила, мамо, — щебетала Наталка, розставляючи тарілки. — Пам’ятаєте, як ви мене вчили по Скайпу…
Це була холодна груднева ніч. Білий автобус із табличкою «Salerno — Chernivtsi» важко дихав на черговій заправці десь на кордоні. Люба сиділа біля вікна, притиснувши до грудей сумочку з документами та грошима. Її пальці — з грубою шкірою, посіченою миючими…
Read More
Того дня зять забув телефон удома, а на роботі він просто необхідний. Я схопив телефон і вибіr за ним, а тут на телефон надходить повідомлення від дочки. Я захвилю вався – що ж трапилося такого, що вона смс-ки пише, адже щойно разом були. Відкрив я повідомлення і мене немов холодною водою облили.
Ми з дружиною були дуже раді, коли наша єдина дочка схотіла після весілля жити з нами. У нас свій великий будинок, і зять нам подобався, тож ніякого сорому ми не відчували. Та й дитина наша під боком. Що ще потрібно?…
Read More
Мама з вітчимом залишили квартиру мені, самі переїхали до його будинку в селі. Я їх не відвідувала. А до мене приїжджала лише мама. Вітчим посилав із нею гостинці. Я вийшла заміж, народила дочку, але незабаром розій шлася з ним. Коли моїй дівчинці виповнилося п’ять років, не ста ло мами. Через два місяці зліr від уда ру та вітчим. Його привезли до ліkарні, полечивши місяць виписали “лежачим” із рекомендацією домашнього догляду. Ось тоді я і приїхала вперше до нього до села. Їхала з наміром найняти йому доглядальницю. Але коли побачила умови..
Для мене, тринадцятирічної, розлу чення батьків стало причиною важkого стре су. Я любила батька і матір, була впевнена, що вони люблять одне одного. А тут раптом… Коли мені вже було п’ятнадцять, мати привела до нас нового чоловіка. Він був дуже…
Read More