Батько ніколи не признавав мене й казав, що я не його син. Ніколи не міг збагнути в чому я завинив перед ним. Проте тільки зараз, коли мені виповнилось 30, він зізнався та розповів правду…
В дитинстві я завжди чув ці слова : «Народила не зрозуміло від кого, тепер сама виховуй його».
Мама постійно доводила татові про те, що я рідний син, вона була завжди вірна своєму чоловікові й крім мене народила йому ще чотирьох дітей. Проте батько був категорично налаштований.
Все життя він допомагав братам з освітою, оплатив пишні весілля кожному, а мені доводилось усе своїми силами. Не знаю, чому тато так не любив мене…
Однак тепер, коли всі брати пороз’їжджалися по світу, а батько помітно заслаб і йому потрібна допомога, приходжу лише я.
Разом з дружиною, не зважаючи ні на що, відвідую батька щовихідних, адже він мій тато, я з ним одна кров.
Та одного разу він сказав те, що я мріяв почути усе своє життя.
— Сину мій, вибач за все! Я так помилявся і так завинив перед тобою. Ти мій найкращий та найрідніший син!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.