Адвокат, Марина Сергіївна, була жінкою з чіпким поглядом і стрижкою «під сталь». Вона вислухала мене, переглянула виписки.— Ситуація кепська, Анно, — сказала вона. — Довести навмисний вивід коштів складно. Суд може тягнутися роками. Ми подамо на арешт його майна, але якщо він устиг усе переоформити на свою нову пасію…

Адвокат, Марина Сергіївна, була жінкою з чіпким поглядом і стрижкою «під сталь». Вона вислухала мене, переглянула виписки.— Ситуація кепська, Анно, — сказала вона. — Довести навмисний вивід коштів складно. Суд може тягнутися роками. Ми подамо на арешт його майна, але якщо він устиг усе переоформити на свою нову пасію…

SMS від банку прийшла о 7:15 ранку. «Операція списання на суму…». Я змахнула сповіщення, навіть не відкриваючи. Діма часто переказував гроші за будматеріали для дачі. Це було звично. Друге повідомлення прийшло за хвилину. Третє — поки я налила воду в…

Read More
– Ти сильна, ти справишся. А як будеш готова піти – підеш. Тільки не забувай, що тут тебе приймали, як рідну, – казала вона. Через рік Ольга виїхала в місто, влаштувалась у майстерню, вивчилася на кравчиню. Писала листи, а потім – все рідше. Життя закрутило.

– Ти сильна, ти справишся. А як будеш готова піти – підеш. Тільки не забувай, що тут тебе приймали, як рідну, – казала вона. Через рік Ольга виїхала в місто, влаштувалась у майстерню, вивчилася на кравчиню. Писала листи, а потім – все рідше. Життя закрутило.

Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був незнайомець. Він стояв нерішуче, з великим рюкзаком, дивився навколо, наче щось шукав. – Може, ви когось шукаєте? – підійшла вона…

Read More
— Віддай телефон, — тихо сказала вона. — А що, якщо я не віддам? — він наблизився до неї. — Побіжиш скаржитися? У поліцію? — Гаразд, нехай буде так, — раптом посміхнулася Анна, хоч всередині все кипіло. — Хочеш повечеряти? Я приготую. — Ось це вже інша справа. Може, ти нарешті зрозумієш, як повинна поводитися жінка.

— Віддай телефон, — тихо сказала вона. — А що, якщо я не віддам? — він наблизився до неї. — Побіжиш скаржитися? У поліцію? — Гаразд, нехай буде так, — раптом посміхнулася Анна, хоч всередині все кипіло. — Хочеш повечеряти? Я приготую. — Ось це вже інша справа. Може, ти нарешті зрозумієш, як повинна поводитися жінка.

Яскраве сонце засліпило Анну в момент виходу з під’їзду. У її руці міцно стискався телефон — єдиний засіб у боротьбі за особисту свободу. Вчора її життя кардинально змінилося: чоловік, колись коханий, став чужинцем, який вирішив, що її час, гроші і…

Read More
19.12 — нaвіть в Штaтax вcі зaмовкли ! Тe, що ЗPOБИЛИ HAШI, шокyвaло cвіт….

19.12 — нaвіть в Штaтax вcі зaмовкли ! Тe, що ЗPOБИЛИ HAШI, шокyвaло cвіт….

Cили обоpони Укpaїни пpотягом минyлої доби зaвдaли cyттєвиx втpaт війcькaм pф. Зa офіційною інфоpмaцією Гeнepaльного штaбy Збpойниx Cил Укpaїни, бyло ліквідовaно 1220 війcьковоcлyжбовців пpотивникa тa знищeно 141 одиницю pізної тexніки. Тaкі покaзники cвідчaть пpо виcокy інтeнcивніcть бойовиx дій і eфeктивнy pоботy yкpaїнcькиx…

Read More
Я і моя двоюрідна сестра вийшли заміж одного дня. У мене двоє дітей, у неї – троє. У мене чудовий чоловік, а їй із чоловіком не пощастило. Мені шкода сестру. Я знаю, що вона потребує доnомоги, їй важко і фізично, і матеріально. Якось я вирішила віддати їй одяг моїх синів. Подзвонила їй, домовилися – і з трьома великими сумками я поїхала до неї. Не забула взяти з собою торт та гостинці. Моя мама завжди казала, що з порожніми руками не можна ходити в гості. Посиділи, поговорили, згадали наше дитинство, наші шкільні роки. Вона мені подякувала, і я поїхала додому. Через тиждень, вранці, проводила сина до школи, коли побачила на ринку стару жінку, яка продає різні речі.

Я і моя двоюрідна сестра вийшли заміж одного дня. У мене двоє дітей, у неї – троє. У мене чудовий чоловік, а їй із чоловіком не пощастило. Мені шкода сестру. Я знаю, що вона потребує доnомоги, їй важко і фізично, і матеріально. Якось я вирішила віддати їй одяг моїх синів. Подзвонила їй, домовилися – і з трьома великими сумками я поїхала до неї. Не забула взяти з собою торт та гостинці. Моя мама завжди казала, що з порожніми руками не можна ходити в гості. Посиділи, поговорили, згадали наше дитинство, наші шкільні роки. Вона мені подякувала, і я поїхала додому. Через тиждень, вранці, проводила сина до школи, коли побачила на ринку стару жінку, яка продає різні речі.

Я і моя двоюрідна сестра вийшли заміж одного дня. У мене двоє дітей, у неї – троє. У мене чудовий чоловік, а їй із чоловіком не пощастило. Мені шкода сестру. Я знаю, що вона потребує доnомоги, їй важко і фізично,…

Read More
Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько кер ував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди йти, але довелося. — Ой, Олена, що з тобою сталося? Ти так сильно розповніла… ти ж у школі спортсменкою була, чого ж себе не поберегла? — запитав однокласник Паша. — Це після пологів. Чоловік довго дівчинку чекав, ось і заваrітніла. Тільки важко все пройшло, ще на збереженні кілька місяців лежала. Так після пологів рік пройшов, ще не встигла прийти назад у форму свою. — Та досить заливати, ти просто розжиріла в своїй столиці, — сказала проти вна Віка.

Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько кер ував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди йти, але довелося. — Ой, Олена, що з тобою сталося? Ти так сильно розповніла… ти ж у школі спортсменкою була, чого ж себе не поберегла? — запитав однокласник Паша. — Це після пологів. Чоловік довго дівчинку чекав, ось і заваrітніла. Тільки важко все пройшло, ще на збереженні кілька місяців лежала. Так після пологів рік пройшов, ще не встигла прийти назад у форму свою. — Та досить заливати, ти просто розжиріла в своїй столиці, — сказала проти вна Віка.

Олена приїхала зі столиці в рідне невелике містечко. Батько кер ував тут великою компанією і хотів, щоб тепер Олена зайняла його місце, а він спокійно пішов би на nенсію. Приїзд Олени збігся із зустріччю випускників. Їй дуже не хотілося туди…

Read More
Я дивився на дружину і думав: «З цією жінкою я провів понад 40 років свого життя. Вона завжди була поруч, а я ніколи не помічав, що окрім неї я нікого і нічого в житті не знаю…». – Я вимагаю розлучення. Без істерик, без претензій, без криків та скандалів. Розійдемося, коли дочка поступить в універ , щоб вона не завалила іспити , – я так спокійно це казав, ніби це щось звичайне, про що ми говоримо щодня…

Я дивився на дружину і думав: «З цією жінкою я провів понад 40 років свого життя. Вона завжди була поруч, а я ніколи не помічав, що окрім неї я нікого і нічого в житті не знаю…». – Я вимагаю розлучення. Без істерик, без претензій, без криків та скандалів. Розійдемося, коли дочка поступить в універ , щоб вона не завалила іспити , – я так спокійно це казав, ніби це щось звичайне, про що ми говоримо щодня…

Ми з дружиною сиділи на кухні. Вона уплітала ватрушки за обидві щоки, а я дивився на неї і думав: «З цією жінкою я провів понад 40 років свого життя. Вона завжди була поруч, а я ніколи не помічав, що, крім…

Read More
Якось дочка натякнула мені, що її чоловік не схвалює такі мої часті візити. Мовляв, вони молоді, багато працюють і хочуть відпочити наодинці. Ці слова мене поранили, але сваритись я не стала. Наближався день народження мого онука Сергія. Я думала, що мене запросять у гості, приготувала йому подарунок, погладила святковий костюм. Але ніхто заздалегідь не зателефонував. Тоді я сама набрала номер, щоб привітати дитину та не почула запрошення. Така сама історія повторилася з онукою. А я не розуміла, що відбувається. Сховала подарунки у сервант, роздумуючи, чи дарувати їх взагалі.

Якось дочка натякнула мені, що її чоловік не схвалює такі мої часті візити. Мовляв, вони молоді, багато працюють і хочуть відпочити наодинці. Ці слова мене поранили, але сваритись я не стала. Наближався день народження мого онука Сергія. Я думала, що мене запросять у гості, приготувала йому подарунок, погладила святковий костюм. Але ніхто заздалегідь не зателефонував. Тоді я сама набрала номер, щоб привітати дитину та не почула запрошення. Така сама історія повторилася з онукою. А я не розуміла, що відбувається. Сховала подарунки у сервант, роздумуючи, чи дарувати їх взагалі.

Якось дочка натякнула мені, що її чоловік не схвалює такі мої часті візити. Мовляв, вони молоді, багато працюють і хочуть відпочити наодинці. Ці слова мене поранили, але сваритись я не стала. Наближався день народження мого онука Сергія. Я думала, що…

Read More
– Мамо, ти що – не чуєш мене? Я тобі пояснюю, що в мене дитина захворіла, а ти мені про якихось подруг та гірлянди розповідаєш! Мені жодних гостей зараз не треба! Подзвони їм і скажи, щоб не приїжджали!

– Мамо, ти що – не чуєш мене? Я тобі пояснюю, що в мене дитина захворіла, а ти мені про якихось подруг та гірлянди розповідаєш! Мені жодних гостей зараз не треба! Подзвони їм і скажи, щоб не приїжджали!

За вікном була вже не темрява, а сірість. Початок четвертої години ранку. Варя сиділа в кріслі, на руках у неї дрімав шестимісячний Антошка. Повіки у Варі були важкі, час від часу вони закривалися, і тоді Варя здригалася, розплющувала очі та…

Read More
Марина завмерла з чашкою чаю в руках, не в силах відвести погляд від знайомого брелока з маленьким плюшевим котом. Цей брелок вона сама повісила три роки тому, коли вони з Костею отримали ключі від новобудови. Їхнє перше власне житло. Їхня мрія. — Щось не так, Мариночко? — Галина Петрівна підняла на неї невинні сірі очі, клацнувши замком сумки. Її голос був нудотно-солодким, як дешевий торт із супермаркету. — Ні-ні, все добре, — Марина змусила себе посміхнутися. Руки зрадницьки затремтіли, і чай розлився на блюдце.

Марина завмерла з чашкою чаю в руках, не в силах відвести погляд від знайомого брелока з маленьким плюшевим котом. Цей брелок вона сама повісила три роки тому, коли вони з Костею отримали ключі від новобудови. Їхнє перше власне житло. Їхня мрія. — Щось не так, Мариночко? — Галина Петрівна підняла на неї невинні сірі очі, клацнувши замком сумки. Її голос був нудотно-солодким, як дешевий торт із супермаркету. — Ні-ні, все добре, — Марина змусила себе посміхнутися. Руки зрадницьки затремтіли, і чай розлився на блюдце.

Марина завмерла з чашкою чаю в руках, не в силах відвести погляд від знайомого брелока з маленьким плюшевим котом. Цей брелок вона сама повісила три роки тому, коли вони з Костею отримали ключі від новобудови. Їхнє перше власне житло. Їхня…

Read More
error: Content is protected !!