– Де мої сімнадцять років? – пихкала Таїсія Степанівна, піднімаючись по пожежній драбині на п’ятий поверх старої багатоповерхівки. Забула ключі. Не біда, балкон відкритий. На шиї у Таїсії Степанівни бовтався пакет з ліками з аптеки. Тепер головне перелізти з драбини…
Read MoreАвтор: Mag GowYo
Пам’ятаю, прийшла до мене Люба минулої осені, в самий листопад. Дощ тоді зарядив нудний, дрібний, все село сірою пеленою затягнув. Стукає вона, входить, а на ній обличчя немає. Сама сіра, як та осінь, хустка пухова збилася, руки тремтять, а пальці – всі в тріщинах. Робочі руки, селянські.
Пам’ятаю, прийшла до мене Люба минулої осені, в самий листопад. Дощ тоді зарядив нудний, дрібний, все село сірою пеленою затягнув. Стукає вона, входить, а на ній обличчя немає. Сама сіра, як та осінь, хустка пухова збилася, руки тремтять, а пальці…
Read More
«З очей геть, із серця геть» — так говорять про ті випадки, коли розлучаються закохані. На жаль, відстань зводить нанівець навіть материнську любов. Принаймні з моєю матір’ю саме це й сталося. Мені було лише три роки, коли мама поїхала до Туреччини на заробітки. По мамі я, звичайно, дуже сумувала, але вона постійно надсилала гроші і передавала зі знайомими якісь казкові смаколики. За два роки мама повернулася. Це було щастя. Незабаром виявилося, що мама приїхала лише для того, щоб розлучитися з моїм батьком. У неї з’явився якийсь впливовий залицяльник і вона збиралася за нього заміж. Папа запитав, які її наміри щодо мене. Мама трохи зніяковіла, але сказала, що забрати мене не зможе, адже Фарух цього не хоче.
«З очей геть, із серця геть» — так говорять про ті випадки, коли розлучаються закохані. На жаль, відстань зводить нанівець навіть материнську любов. Принаймні з моєю матір’ю саме це й сталося. Мені було лише три роки, коли мама поїхала до…
Read More
Ти хоч фото прийшли, доню, бо на весілля приїдемо і не впізнаємо зятя! – Мамо, він фотографуватися не любить, ти потім із ним познайомишся, тоді й розглянеш! Ну бувай, мам, я така щаслива! – Він хоч людина хороша, ти зовсім про нього нічого не розповідаєш? Гарний? Але дзвінок перервався, мама зітхнула. Молодь – їм завжди ніколи… Та розмова з мамою була два тижні тому, а тепер Віра просто не знала, що робити. Вона сиділа на лавці біля свого під’їзду, тримала перед собою телефон і думала, як сказати мамі, що весілля не буде. Мама з батьком живуть далеко, майже доба потягом. Але і вони, і молодший братик Віри Володя, і бабуся, і тітка Рита з дядьком Віктором – усі до неї на весілля збиралися. І вже квитки купили заздалегідь, хоча, звичайно, справа не в квитках.
Ти хоч фото прийшли, доню, бо на весілля приїдемо і не впізнаємо зятя! – Мамо, він фотографуватися не любить, ти потім із ним познайомишся, тоді й розглянеш! Ну бувай, мам, я така щаслива! – Він хоч людина хороша, ти зовсім…
Read More
Ліда з Максимом були одружені всього рік. Кохали один одного, не сварилися. Але була одна проблема – вони ревнували одне одного до колишніх. Обоє вже збиралися одружитися, коли зустрілися. І обидва весілля зірвалися. Батьки Ліди обурювалися, мама Максима благала сина схаменутися, а батько тримав нейтралітет. Сам колись мало не одружився через дурість. Потім зустрів її, маму Максима, і заковся на все життя.
Батьки Ліди обурювалися, мама Максима благала сина схаменутися, а батько тримав нейтралітет. Сам колись мало не одружився через дурість. Потім зустрів її, маму Максима, і заковся на все життя. Молоді люди витримали всі ці випробування, а з весільними нарядами морочитися…
Read More
Ти думала, я закохався в тебе, в жінку п’ятдесяти п’яти років? У твою розумну голову? Я просто хочу нормально жити. І хочу, щоб мій син жив нормально, а не поневірявся по кутках Алла прожила п’ятдесят п’ять років і вважала, що знає про життя все. Лікар із тридцятирічним стажем, вона бачила людей наскрізь. Або так думала. Мами не стало у лютому. Квартира спорожніла. Трикімнатна, світла, у спальному районі, де Алла народилася та виросла. Тепер вона була зовсім одна.
– Ти думала, я закохався в тебе, в жінку п’ятдесяти п’яти років? У твою розумну голову? Я просто хочу нормально жити. І хочу, щоб мій син жив нормально, а не поневірявся по кутках Алла прожила п’ятдесят п’ять років і вважала,…
Read More
Ось дивлюсь я на тебе Ніна і дивуюся. Коли ти все робити встигаєш? Я б від такого життя не витримала б давно! Не встигнеш одне зробити, а тут уже інше треба. Ні, я б не змогла… -А що тут встигати Оленко? Що там тої роботи! Ось на вихідні – це так! Під час усієї розмови Ніна замішувала тісто на пампушки. На обід був задуманий борщ і Ніна вирішила, що сьогодні борщ обов’язково буде з пампушками.
-Ось дивлюсь я на тебе Ніна і дивуюся. Коли ти все робити встигаєш? Я б від такого життя не витримала б давно! Не встигнеш одне зробити, а тут уже інше треба. Ні, я б не змогла… -А що тут встигати…
Read More
Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу. Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця.
— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров…
Read More
Вовочко, ти ж не думаєш… – мама сплеснула руками. – Ти мене підозрюєш? – Я нікого не підозрюю. Просто констатую факт! – Та як ти смієш! У моєму будинку! Я вам дала притулок, годую, перу, а ти… – Мамо! – Світлана не витримала. – Ніхто тебе не звинувачує! – А здається, звинувачують! Он як дивиться твій наречений! Наче я злодійка якась…
“– Вовочко, ти ж не думаєш… – мама сплеснула руками. – Ти мене підозрюєш? – Я нікого не підозрюю. Просто констатую факт! – Та як ти смієш! У моєму будинку! Я вам дала притулок, годую, перу, а ти… – Мамо!…
Read More
Одного разу друг мого чоловіка, літній холостяк, привів до нас молоду дівчину. Їй було двадцять два роки, але можна було дати не більше шістнадцяти. Самому другу було сорок п’ять років. Він не одружився, тому що в молодості пережив втрату коханої дівчини – вона пішла з життя від онкології. Спочатку довго страждав, потім шукав схожу. Так старів у самоті, змирився з тим, що життя буде коротати один. І раптом приводить до нас цю «дитину». Дівчина була небалакуча, я не змогла знайти з нею спільну мову.
Одного разу друг мого чоловіка, літній холостяк, привів до нас молоду дівчину. Їй було двадцять два роки, але можна було дати не більше шістнадцяти. Самому другу було сорок п’ять років. Він не одружився, тому що в молодості пережив втрату коханої…
Read More