У Тетяни не було дітей. Лікар прямо сказав: ніколи не зможеш народити. Вона довго тримала це в собі, не наважуючись розповісти чоловікові, Миколі. Страх паралізував її. Але одного разу зібрала всю сміливість і зізналася. — Дітей у нас, Коля, не…
Read MoreАвтор: Mag GowYo
До Лариси прийшла її майбутня свекруха Людмила Петрівна. – Як у тебе чисто! – вигукнула з порога гостя. – Не очікувала! Лариса й сама не очікувала таких слів від майбутньої свекрухи. Їй здавалося, що мати нареченого по життю взагалі не помічає бруду… …Людмила Петрівна зустрілася з Ларисою в той день несподівано. Може, все це було й зовсім не випадково, але дівчині майбутня свекруха все піднесли саме так.
До Лариси прийшла її майбутня свекруха Людмила Петрівна. – Як у тебе чисто! – вигукнула з порога гостя. – Не очікувала! Лариса й сама не очікувала таких слів від майбутньої свекрухи. Їй здавалося, що мати нареченого по життю взагалі не…
Read More
Де мої сімнадцять років? – пихкала Таїсія Степанівна, піднімаючись по пожежній драбині на п’ятий поверх старої багатоповерхівки. Забула ключі. Не біда, балкон відкритий. На шиї у Таїсії Степанівни бовтався пакет з ліками з аптеки. Тепер головне перелізти з драбини на перила балкона, і вона вдома. Знизу лунали крики.
– Де мої сімнадцять років? – пихкала Таїсія Степанівна, піднімаючись по пожежній драбині на п’ятий поверх старої багатоповерхівки. Забула ключі. Не біда, балкон відкритий. На шиї у Таїсії Степанівни бовтався пакет з ліками з аптеки. Тепер головне перелізти з драбини…
Read More
Пам’ятаю, прийшла до мене Люба минулої осені, в самий листопад. Дощ тоді зарядив нудний, дрібний, все село сірою пеленою затягнув. Стукає вона, входить, а на ній обличчя немає. Сама сіра, як та осінь, хустка пухова збилася, руки тремтять, а пальці – всі в тріщинах. Робочі руки, селянські.
Пам’ятаю, прийшла до мене Люба минулої осені, в самий листопад. Дощ тоді зарядив нудний, дрібний, все село сірою пеленою затягнув. Стукає вона, входить, а на ній обличчя немає. Сама сіра, як та осінь, хустка пухова збилася, руки тремтять, а пальці…
Read More
«З очей геть, із серця геть» — так говорять про ті випадки, коли розлучаються закохані. На жаль, відстань зводить нанівець навіть материнську любов. Принаймні з моєю матір’ю саме це й сталося. Мені було лише три роки, коли мама поїхала до Туреччини на заробітки. По мамі я, звичайно, дуже сумувала, але вона постійно надсилала гроші і передавала зі знайомими якісь казкові смаколики. За два роки мама повернулася. Це було щастя. Незабаром виявилося, що мама приїхала лише для того, щоб розлучитися з моїм батьком. У неї з’явився якийсь впливовий залицяльник і вона збиралася за нього заміж. Папа запитав, які її наміри щодо мене. Мама трохи зніяковіла, але сказала, що забрати мене не зможе, адже Фарух цього не хоче.
«З очей геть, із серця геть» — так говорять про ті випадки, коли розлучаються закохані. На жаль, відстань зводить нанівець навіть материнську любов. Принаймні з моєю матір’ю саме це й сталося. Мені було лише три роки, коли мама поїхала до…
Read More
Ти хоч фото прийшли, доню, бо на весілля приїдемо і не впізнаємо зятя! – Мамо, він фотографуватися не любить, ти потім із ним познайомишся, тоді й розглянеш! Ну бувай, мам, я така щаслива! – Він хоч людина хороша, ти зовсім про нього нічого не розповідаєш? Гарний? Але дзвінок перервався, мама зітхнула. Молодь – їм завжди ніколи… Та розмова з мамою була два тижні тому, а тепер Віра просто не знала, що робити. Вона сиділа на лавці біля свого під’їзду, тримала перед собою телефон і думала, як сказати мамі, що весілля не буде. Мама з батьком живуть далеко, майже доба потягом. Але і вони, і молодший братик Віри Володя, і бабуся, і тітка Рита з дядьком Віктором – усі до неї на весілля збиралися. І вже квитки купили заздалегідь, хоча, звичайно, справа не в квитках.
Ти хоч фото прийшли, доню, бо на весілля приїдемо і не впізнаємо зятя! – Мамо, він фотографуватися не любить, ти потім із ним познайомишся, тоді й розглянеш! Ну бувай, мам, я така щаслива! – Він хоч людина хороша, ти зовсім…
Read More
Ліда з Максимом були одружені всього рік. Кохали один одного, не сварилися. Але була одна проблема – вони ревнували одне одного до колишніх. Обоє вже збиралися одружитися, коли зустрілися. І обидва весілля зірвалися. Батьки Ліди обурювалися, мама Максима благала сина схаменутися, а батько тримав нейтралітет. Сам колись мало не одружився через дурість. Потім зустрів її, маму Максима, і заковся на все життя.
Батьки Ліди обурювалися, мама Максима благала сина схаменутися, а батько тримав нейтралітет. Сам колись мало не одружився через дурість. Потім зустрів її, маму Максима, і заковся на все життя. Молоді люди витримали всі ці випробування, а з весільними нарядами морочитися…
Read More
Ти думала, я закохався в тебе, в жінку п’ятдесяти п’яти років? У твою розумну голову? Я просто хочу нормально жити. І хочу, щоб мій син жив нормально, а не поневірявся по кутках Алла прожила п’ятдесят п’ять років і вважала, що знає про життя все. Лікар із тридцятирічним стажем, вона бачила людей наскрізь. Або так думала. Мами не стало у лютому. Квартира спорожніла. Трикімнатна, світла, у спальному районі, де Алла народилася та виросла. Тепер вона була зовсім одна.
– Ти думала, я закохався в тебе, в жінку п’ятдесяти п’яти років? У твою розумну голову? Я просто хочу нормально жити. І хочу, щоб мій син жив нормально, а не поневірявся по кутках Алла прожила п’ятдесят п’ять років і вважала,…
Read More
Ось дивлюсь я на тебе Ніна і дивуюся. Коли ти все робити встигаєш? Я б від такого життя не витримала б давно! Не встигнеш одне зробити, а тут уже інше треба. Ні, я б не змогла… -А що тут встигати Оленко? Що там тої роботи! Ось на вихідні – це так! Під час усієї розмови Ніна замішувала тісто на пампушки. На обід був задуманий борщ і Ніна вирішила, що сьогодні борщ обов’язково буде з пампушками.
-Ось дивлюсь я на тебе Ніна і дивуюся. Коли ти все робити встигаєш? Я б від такого життя не витримала б давно! Не встигнеш одне зробити, а тут уже інше треба. Ні, я б не змогла… -А що тут встигати…
Read More
Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу. Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця.
— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров…
Read More