— Ми квартиру на Сергія переписали одразу ж, як ти вийшла заміж, — повідомила доньці Зоя Костянтинівна. — Ми з батьком порадилися й вирішили, що дачу теж залишимо синові. Світлано, не дивись так на мене! Сергію потрібен міцний фундамент. Тобі…
Read MoreАвтор: Mag GowYo
Ви згадали, що працюєте у сфері освіти? – обережно почав Паша. – Так. Я заступник директора в одній приватній школі. Робота цікава, але іноді психологічно дуже вимотує. Паша широко посміхнувся. – Ого. Заступник директора. Звучить солідно. Мабуть, ви добре заробляєте. Слово заробляєте прозвучало якось неприємно. Алісу це трохи напружило. Вона не звикла до того, що чоловіки, нехай навіть побічно, намагаються з’ясувати, скільки вона заробляє.
Ох, як Аліса сьогодні нервувала! Три роки. Три роки вона не ходила на побачення. Кар’єра-робота… Якось увесь час не до того, і ось вона, заступник директорка дорогої приватної школи, яка боїться з кимось познайомитися поза стінами цієї школи. Так не…
Read More
Яна стояла в білому платті у нотаріуса, тримаючи в руках документи на двокімнатну квартиру. День весілля мав би стати найщасливішим у житті, але зараз найбільше тішили не обручки, а ці папери з печатками. — Мамусю, дякую, — прошепотіла Яна, обіймаючи матір. — Не знаю, як віддячити. — Живіть щасливо, донечко. І пам’ятай — це твоя квартира. Дарча оформлена тільки на тебе.
Яна стояла в білому платті у нотаріуса, тримаючи в руках документи на двокімнатну квартиру. День весілля мав би стати найщасливішим у житті, але зараз найбільше тішили не обручки, а ці папери з печатками. — Мамусю, дякую, — прошепотіла Яна, обіймаючи…
Read More
Марічко, а чому ти за квартиру не заплатила? — пролунав із кухні невдоволений голос Ігоря. — Власниця вже мені видзвонює! Я підійшла до нього, схрестивши руки на грудях, і несхвально глянула: — Але ж ти сам обіцяв закрити оренду цього місяця, хіба забув? Він зробив такі здивовані очі, ніби вперше про це чув. — Ой, а я геть з голови випустив! Усі гроші пішли на нову гуму для машини. Люба, внеси, будь ласка, зараз ти, а я вже якось наступного місяця. Ігор навіть не просив, він констатував це як щось само собою зрозуміле. Наче я його особистий безлімітний банкомат.
— Марічко, а чому ти за квартиру не заплатила? — пролунав із кухні невдоволений голос Ігоря. — Власниця вже мені видзвонює! Я підійшла до нього, схрестивши руки на грудях, і несхвально глянула: — Але ж ти сам обіцяв закрити оренду…
Read More
Минуло сорок дні з того часу, як в Михайла не стало його коханої дружини Оксани. Її відхід не був несподіваним для всіх рідних і чоловіка, все було очікувано – важка недуга. Михайло кидався між дружиною та роботою, та яка тут була робота, якщо все валилося з рук! Загалом – не стало Оксани
Минуло сорок дні з того часу, як в Михайла не стало його коханої дружини Оксани. Її відхід не був несподіваним для всіх рідних і чоловіка, все було очікувано – важка недуга. Михайло кидався між дружиною та роботою, та яка тут…
Read More
Мамо, ну що ти мені знову ці картинки надсилаєш? «З добрим ранком», «З днем ангела»… У мене телефон від них зависає! Ти можеш просто писати по справі? Або взагалі не писати, якщо новин немає? Я працюю, мені ніколи читати твої віршики про кошенят! Артем роздратовано кинув смартфон на стіл. Екран ще світився, показуючи листівку з пухнастим зайцем і написом: «Нехай день буде сонячним!». Йому було тридцять п’ять. Він був провідним програмістом у великій IT-компанії. Його життя складалося з дедлайнів, зум-колів, спринтів і нескінченного потоку інформації. Його мама, Віра Павлівна, жила в маленькому селищі за триста кілометрів. Вона освоїла WhatsApp півроку тому, коли Артем подарував їй свій старий смартфон. І з тих пір його життя перетворилося на пекло з гіфок. Кожен ранок починався з «чашечки кави» в пікселях. Кожен вечір закінчувався «ангелом-охоронцем».
– Мамо, ну що ти мені знову ці картинки надсилаєш? «З добрим ранком», «З днем ангела»… У мене телефон від них зависає! Ти можеш просто писати по справі? Або взагалі не писати, якщо новин немає? Я працюю, мені ніколи читати…
Read More
Лідо. Мама купує собі житло. Вона продала два будинки у селі, своїх батьків та батька, машину діда.– Купує? – Так. – А чому нам не сказала? Може їй потрібна допомога з переїздом? А де квартира? – Неподалік від нас. Ми з тобою мріяли про це. Пам’ятаєш повз новий будинок проходили, дивилися. – Це такий темний? Там дорогі квартири. – Мама зараз все розповість. У неї були ще й накопичення, вірніше, вона отримала їх від свого батька. Я зараз до неї.
– Лідо! Мама купує собі житло. Вона продала два будинки у селі, своїх батьків та батька, машину діда. – Купує? – Так. – А чому нам не сказала? Може їй потрібна допомога з переїздом? А де квартира? – Неподалік від…
Read More
Відчепися ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я й знати не знаю, чия це дитина. А може, не моя зовсім? Тому, вперед і з піснею, а я мабуть поїду собі, – говорив Віктор Валентині збираючи речі. А вона стояла і не могла повірити своїм вухам. І це Віктор, який у коханні їй освідчувався і носив на руках? Це той цей Вітя, який називав її коханою і обіцяв все на світі? Перед нею стояв трохи розгублений, а тому сердитий, чужий чоловік… Поплакала Валя з тиждень, помахавши Віті назавжди ручкою. Але через вік – а було їй уже тридцять п’ять – через свою непоказність, а значить малу ймовірності знайти жіноче щастя, вирішила вона народити…
Відчепися ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я й знати не знаю, чия це дитина. А може, не моя зовсім? Тому, вперед і з піснею, а я мабуть поїду собі, – говорив Віктор Валентині збираючи…
Read More
Лілечко, а давай у село поїдемо, га?! – сказав Микола дружині. – До бабусі. Ох вона буде рада! Та й Андрійко давно проситься ми ж там уже три роки не були.
Лілечко, а давай у село поїдемо, га?! – сказав Микола дружині. – До бабусі. Ох вона буде рада! Та й Андрійко давно проситься ми ж там уже три роки не були. Ліля здивовано глянула на чоловіка. – Ти що, Миколо,…
Read More
Більше двадцяти літ Тетяна зціпивши зуби терпіла, що чоловік її, мов прив’язаний, бігав до матері по кожному дзвінку, а потім просто взяла й поїхала. Тільки-но він за поріг — вона за сумку й до дверей, і навіть діти не змогли її зупинити. Таня з гуркотом кинула тарілку в раковину. Посудина витримала, не розбилася. Стомлено спершись на мийку, вона закрила кран. Чоловік, наче нічого й не сталося, спокійнісінько їв далі. Він щойно повернувся з роботи й ні про що, крім смачної вечері, думати не міг. Суп-харчо був такий апетитний, наваристий, від нього віяло не просто чудовим запахом, а справжнім домашнім затишком. Володя обожнював смакувати домашню їжу. Його чекають, для нього готують — хіба це не щастя? — Мамо, завтра в школі сказали принести сто п’ятдесят гривень на виставу, — зазирнув на кухню молодший син Андрій.
Більше двадцяти літ Тетяна зціпивши зуби терпіла, що чоловік її, мов прив’язаний, бігав до матері по кожному дзвінку, а потім просто взяла й поїхала. Тільки-но він за поріг — вона за сумку й до дверей, і навіть діти не змогли…
Read More