Нещодавно син подзвонив і попросив картоплі. Сказав, що Галя робить новосілля, буде стіл накривати. Звісно, городину ми йому дали. Микола приїхав і набрав усього. Не лише картоплі, а й кабачків, капусти, моркви, помідорів. Я тішилась, що можу допомогти. Коли ж настав день свята, ми з чоловіком зібрались і поїхали автобусом до молодих. Я знову набрала чимало продуктів, як подарунок. Та коли невістка побачила нас на порозі – дуже здивувалась.
– А що ви тут робите?
– Як що, приїхали на новосілля. Ось привезли всілякого добра.
– А я хіба вас запрошувала? – казала вона голосно, і так, що аж гості з кімнати повиходили.
– Микола казав, що свято буде, от ми й приїхали.
– Можете назад їхати! Ви ж нам не допомогли. Хоча й гроші мали.
– Ти ж знаєш ситуацію, нащо починаєш?
– Нічого я не знаю, ви доньку поважаєте, а сина – ні! А він геть безхребетний!
Микола стояв опустивши очі і мовчав, доки нас виганяли, як непотріб. Так, ми й справді мали чималі заощадження. Коли чоловік на будівництво їздив, відклали 10 тисяч доларів. І то правді, що віддали їх донечці. Але не просто так. Два роки тому Інна народила, але онук з’явився на світ зі страшним діагнозом. Лікарі сказали, що якщо негайно зробити операцію – його можна буде врятувати. Тож ми віддали все, ще й позичили у родичів. Допомагали нам усі довкола. Окрім Миколи з Галею. Вони ні копійки не дали, сказали, що на квартиру збирають. Ще й образились на нас, мовляв, ми мали гроші порівну розділити. Але як ми могли?
І ось тепер ми навіть дітей Миколи не бачимо, бо невістка їх проти нас налаштовує. А найгірше, що син ніяк не може її на місце поставити. От скажіть, як ми мали в такій ситуації вчинити?