Майже 3 роки тому нас із чоловіком розлучила війна. Він у мене медик, тому в перші ж години цього всього лиха зібрався і пішов на службу. З того дня моє щасливе життя закінчилося. Я почала існувати, виживати… Але не через те, що Андрія не було поруч. А тому, що він лишив на мене свою матір.
Вона наче б мала мені з дитиною помагати, підтримувати морально, усяке таке… Заходить в гості вона й правда частенько, але не для того, щоб якось полегшити мені життя. Свекруха просто приходить поїсти. Виїдає все, що в холодильнику лежить, а тоді вже вертається до себе.
Вам може здатися, що я просто жадібна, але це не так. Я вам клянуся: таких ненажерливих людей, як Людмила Василівна, ще треба пошукати.
Якось я напекла собі пиріжків, а синові зварила дієтичну кашу. Сергій хлопчик хворобливий, недавно ми тільки з лікарні вибралися. Та я йому й готувала окремо, аби знову болячок не нахапатися. Прийшла ж до нас Людмила Василівна, як і завжди, та й взялася одразу за пиріжки. Перший, другий, десятий… Мені здавалося, що вона й деко ковтне!
І все б то нічого, мені не шкода. Але ж я вийшла в магазин, поки вона в нас сиділа. Та й попросила свекруху, аби та за сином приглянула пару хвилин. Думала, прийду, каші йому нагрію, погодую та й спати вкладу. Ага, де там…
Зайшла на кухню, а там каструлі не просто чисті, а аж вилизані! Ні тобі пиріжків, ні каші, нічого!
– Людмило Василівно, а де ж каша ділася?! – налетіла я на свекруху.
– Не знаю, не бачила я ніякої каші. Може, то ти тільки думала її зварити, а руки так і не дійшли? – сказала вона так, наче в мене не всі дома, наче я дурненька.
Не стала я вже заводити лайку, змовчала, ковтнула все те. Але попросила наступного разу питати: що можна в моєму домі їсти, а що краще не треба. І вона наче й почула.
Та от тиждень тому в нас сталася нова пригода. Я вирішила передати чоловікові на Схід посилку на Миколая. Поставила багато джерків (сушене м’ясо), закруток домашніх, чогось солоденького у святкових коробках. Я ж бігом, як ошпарена, на останні гроші побігла в магазин і накупила продуктів. Ще теплих шкарпеток накупила, рукавиць, шапок 3 пари. Моя мама з Італії теж передала різних гостинців.
А тоді день і ніч над плитою та духовкою стояла, аби встигнути все передати і спакувати. Свекрухи весь цей час не було.
І от на вечір пішла я на пошту, аби попросити там якусь більшу коробку. Хвилин 20 нас із сином вдома не було. Вертаємося, а там…
Влаштувала собі свекруха справжній банкет. Вижерла все, що я готувала для чоловіка. Я цілий вечір проридала. Не знала, що далі робити, що коханому казати. А на ранок побігла в подруги грошей позичити, аби знову накупити продуктів. Добре, що встигла таки хоч щось передати.
Свекрусі я сказала, що бачити її більше у своїй квартирі не хочу. А та образилася. Сказала, що я невдячна, та ще й з мухи слона роздуваю!
Ну і от як з такою людиною можна жити нормально, га? Що мені з нею робити?