Коли я народила, спочатку мені доводилося дуже непросто. Донька постійно лакала, не давала мені спати, а чоловіка, як на зло, не було поруч: він був у відрядженнях. Тож ось, коли я одного разу повернулася додому з донькою з поліклініки (тоді їй і місяця не було), нас удома зустріли гості, а саме, молодший брат чоловіка, 18-річний Владик, який приїхав до нашого міста вчитися, і його мама вирішила поселити його до нас. Мені було прикро, що у мене ніхто нічого не харчував, але я подумала, мовляв, не влаштовувати ж мені скандав на порожньому місці, та й він до нас приїхав тимчасово… Знала б я тоді, що мене попереду чекає… Наступного дня о 7 ранку мене розбудивши Владик
Донька вставала тоді кожні 2 години, тож тоді мене чіпати взагалі не радилося. — Маше, я голодний, приготуй мені що-небудь, — почула я поруч зі своїм вухом. – У морозилці є пельмені, у холодильнику-яйця, можеш собі омлет приготувати. Поряд із плитою є каша, — сказала я і вкрила голову одеялом. — Я не вмію готувати. Давай, вставай! Від цих слів Влада я озвіріла. — Ну як брись із моєї кімнати, — крикнула я, — стукати, чи що, не вчили? Влад пішов, а за півгодини повернувся. — Мама сказала, ти мене нагодуєш. Загалом, неслабо мені нерві цей недоросль того дня пошарпав. Я ледве собі стримувала біля вираз, але довго у мене не виходило. Я йому щоранку казала: без стуку до моєї кімнати не ходи, а він щоранку без стуку, без нічого одразу: «є що поїсти?».
Одного разу я кормила доньку рудьми, а Владик, як завжди, увійшов до кімнати, не попередивши, ще й стояв, дивувався, як донька насолоджується завтраком. Ох, тоді мене понесло, та так, що мені одразу свекруха подзвонила: — Ось, як ти свою гостинність показуєш. Не чекала я від тебе такого, Машенько! Вибачся перед сином, ти його вразила. Тут я свекрусі нагадала всі витівки її младшого сина: і як він по телефону з кимось мою доньку «личинкою» називав, і як щоранку будив мене, не стукаючи, і як спати не давав активніше моєї доньки… Вже наступного дня повернувся чоловік з відрядження, який уже знав про все – мати йому відразу все. На щастя, мій чоловік знавши, яким наханим часом може бути його брат. Ми з моїм улюбленим абияк передали Владу з рук на руки його матері, і могли, нарешті, насолоджуватися своєю вже повноцінною сімейною життям без сторонніх людей.