Днями син приїхав з роботи раніше і запропонував нам з невісткою поїхати в гіпермаркет, купити всілякі потрібні речі. Річ у тім, що Денис ремонт в коридорі доробляє, вже залишились самі дрібнички. Я подумала, що може придбаю до свята нову салатницю – попередню невістка випадково розбила.
Тож ми усі разом зібралися й поїхали. Гіпермаркет величезний, будівельний. Ми усі відразу розбіглися хто, куди хотів. А зібрались за пів години. Я дивлюсь, а в Олі повний кошик. І не повірите, що там було – безліч ялинкових прикрас. А ще якісь гноми, гірлянди.
– Що це?
– Новорічний декор.
– А нащо? У нас все це є!
– Я хочу новий дизайн зробити. Ваші іграшки зовсім не модні, там навіть радянські ще є.
Я вухам своїм не повірила. І це вистачає їй нахабства? Дівка сидить без роботи. Денис все сам. І якби ж хоча б вдома мені допомагала. Навіть сніданок своєму чоловікові приготувати не хоче. Спокійно спить собі, доки я прокидаюсь, годую й збираю сина. Шукати роботу Оля й не намагається, лишень на якісь курси увесь час записується. Але сенсу з них зовсім нема, лишень гроші виносить.
– Я ще шукаю себе! – виправдовується вона.
– Та так і до пенсії шукати можна! Дуже вигідна позиція.
От чому мене так вибісила ця ситуація з прикрасами. Оля набрала їх десь на 2500 гривень. Зовсім не думаючи, якою важкою працею вони заробляються.
– Сину, нам не потрібні ялинкові прикраси! Ти так важко працюєш, не дозволяй дружині тринькати! – сказала я просто перед касою. І не дарма. Денис і справді подумав, а тоді попросив Олю обрати дві іграшки, а решту повернути.
– Тоді нічого мені не треба! Самі свою ялинку прикрашайте, позорисько!
– Люба, ну не ті зараз часи, аби так витрачати!
Образилась вона страшенно. Сказала вдома, що й святкувати зі мною не хоче. А це вже проблема, адже живемо ми всі разом. Як на мене, синові треба вже зробити висновки і розлучитись. А як ви гадаєте? Мала право я втручатись чи ні?