Мені 56 років, ще 10 років тому в моєму житті з’явився чоловік, Василь. Він був давно розлученим, а я вдова, то ж ми вирішили зійтися, але офіційно ми не розписувалися, бо не мали такої потреби. У Василя своя двокімнатна квартира, а у мене однокімнатна, то ж ми вирішили, що будемо жити у чоловіка, там і до центру ближче, а мою однокімнатну квартиру я вирішила здавати в оренду, щоб не просити грошей у сина. Син у мене дорослий, уже одружений, живе окремо. Мама мого чоловіка, тобто його…
Мені 56 років, ще 10 років тому в моєму житті з’явився чоловік, Василь. Він був давно розлученим, а я вдова, то ж ми вирішили зійтися, але офіційно ми не розписувалися, бо не мали такої потреби. У Василя своя двокімнатна квартира,…
Read More
Та я б і приїхала, хіба ж то відстань для матері — чотириста кілометрів? Потягом би добралася чи машину винайняла б. І на стіл би скинулася, не з бідних, — гірко зітхає Лідія Степанівна, нервово перебираючи торочки на скатертині. — Тільки ж мене не покликали. Нещодавно жінка дізналася, що її син із невісткою, які тихо розписалися пів року тому, все ж таки відгуляли весілля. Та ще й яке! Пишне, з білою сукнею, гостями, короваєм, дружками, родичами нареченої, друзями жениха і тамадою з конкурсами. Відгуляли п’ять місяців тому — тобто якраз через місяць після скромного розпису в місті. Запрошені були всі… крім матері молодого. І знаєте, що найприкріше? Ні з сином, Максимом, ні з його дружиною Лідія Степанівна не сварилася. Навпаки, коли Максим прийшов і сказав, що вони з Катею подали заяву, серце матері радісно тьохкнуло.
— Та я б і приїхала, хіба ж то відстань для матері — чотириста кілометрів? Потягом би добралася чи машину винайняла б. І на стіл би скинулася, не з бідних, — гірко зітхає Лідія Степанівна, нервово перебираючи торочки на скатертині….
Read More
Ти не розумієш, ми ж купили гараж у стані, що потребує ремонту, тому доводиться вкладати в нього гроші та сили, – розповідав Віктор дружині. – Там довелося замінити ворота, ось зараз для них зроблю додаткову опору, потім пофарбую та зроблю під’їзд із плитки. – Рік тому ми купили цей гараж, і ти тепер там постійно пропадаєш, – бурчала Тетяна. – Таке відчуття, що комфорт машини турбує набагато більше за власний. – Ми не молодіємо, – нагадував Віктор. – Ось підемо на пенсію, важко буде цим займатися, а так все акуратно і якісно буде зроблено. – Прямо палац, – сміялася Тетяна.
– Ти не розумієш, ми ж купили гараж у стані, що потребує ремонту, тому доводиться вкладати в нього гроші та сили, – розповідав Віктор дружині. – Там довелося замінити ворота, ось зараз для них зроблю додаткову опору, потім пофарбую та…
Read More
У банку я керувала відділом доти, доки не відмовилася підписувати «повітряні» кредити племіннику голови правління, – відповіла вона рівно. – Тепер мені не до амбіцій. Мені потрібна тиша, оклад та відсутність інтриг. Павло Сергійович зітхнув. Йому радили не брати «надто розумних», але завал у документах загрожував перевіркою з податкової. – Гаразд. Працюйте. Але майте на увазі, що мій заступник, Аркадій Борисович, людина складна. Архів – його ареал. Намагайтеся не лізти до нього з порадами, як нам керувати комбінатом.
– Послухайте, Любов Андріївно, – Павло Сергійович, власник великого меблевого комбінату, скривився, дивлячись на худу жінку в суворому сірому жакеті. – Нам в архів не потрібен академік. Там пил, стелажі до стелі та звітність за тридцять років, яку давно час…
Read More
У мами вже були ми- дві дівчинки, а мама приводила на світ третю. Я все пам’ятаю, як мама кричала, як зібралися сусідки, плакали, як стих мамин голос… Чому не викликали лікарів, не відвезли маму в лікарню? Досі не можу цього зрозуміти. Чому? Далеко було до селища? Дороги замело? Я досі не знаю, була ж якась причина? Мама пішла з життя під час по..гів, залишивши нас двох і маленьку новонароджену Оленку.
У мами вже були ми- дві дівчинки, а мама приводила на світ третю. Я все пам’ятаю, як мама кричала, як зібралися сусідки, плакали, як стих мамин голос… Чому не викликали лікарів, не відвезли маму в лікарню? Досі не можу цього…
Read More
Мамо, ти ж у мене добра, хороша, розуміюча! Ти ж мене завжди і в усьому підтримувала, що зараз не так? Чому ти все сприймаєш в багнети? Батько лається, ти теж сердишся. Ну що ти мовчиш, мамо? Катя важко зітхнувши подивилася синові в очі і запитала: – Та при чому тут в багнети, Сашко? Батько, кажеш, лається? А як йому не лаятися, та мені не сердитися? Ти в місто навіщо поїхав? Сашко, молодий чоловік 18 років, опустивши голову, дивився собі під ноги і вперто мовчав.
– Мамо, ти ж у мене добра, хороша, розуміюча! Ти ж мене завжди і в усьому підтримувала, що зараз не так? Чому ти все сприймаєш в багнети? Батько лається, ти теж сердишся. Ну що ти мовчиш, мамо? Катя важко зітхнувши…
Read More
Де паспорти?! — заревів Іван, гарячково обмацуючи кишені. — Анжела, ти їх не брала? Наречена, що стояла поруч, похитала головою, її блакитні очі розширилися від жаху. — Ні, я думала, вони у тебе… Чоловік повернувся до своєї матері, Аліси Борисівни, елегантної дами в бежевій сукні та капелюшку. — Мамо, ти ж тримала наші документи! Де вони? Жінка нахмурилася і почала ритися у своїй сумочці, придбаній спеціально для церемонії. — Не розумію… Їх тут немає! — вигукнула вона, вивалюючи вміст сумки на найближчий стілець.
— Де паспорти?! — заревів Іван, гарячково обмацуючи кишені. — Анжела, ти їх не брала? Наречена, що стояла поруч, похитала головою, її блакитні очі розширилися від жаху. — Ні, я думала, вони у тебе… Чоловік повернувся до своєї матері, Аліси…
Read More
Софія вийшла з під’їзду нового житлового комплексу з такою посмішкою, що рідкісний перехожий не втримався б від того, щоб обернутися їй услід. У її ході відчувалася легкість, впевненість і тихе тріумфування — та особлива радість, яка приходить, коли довга, виснажлива справа, нарешті завершена успішно. Сонячне світло, що пробивалося крізь рідкі хмари, здавалося їй особистим привітанням, а прохолодний вітерець — ласкавим схваленням. Кожен лист, що кружляв у повітрі, кожне вікно, що відбивало небо, бачили її перемогу. Вона йшла, відчуваючи під ногами не просто асфальт, а дорогу до нових можливостей, до майбутнього, яке вона вибудувала сама, своєю наполегливістю і терпінням. Сьогодні Софія відчувала себе переможницею. Більше місяця вона терпляче працювала з примхливим замовником, тим самим, що здавався їй випробуванням згори. Здавалося б, у людини є гроші, є бажання купити квартиру — що може бути простіше? Але ні — кожну пропозицію він зустрічав з презирливим примруженням і новим списком претензій.
Софія вийшла з під’їзду нового житлового комплексу з такою посмішкою, що рідкісний перехожий не втримався б від того, щоб обернутися їй услід. У її ході відчувалася легкість, впевненість і тихе тріумфування — та особлива радість, яка приходить, коли довга, виснажлива…
Read More
Так, я його дружина. Та сама жирна й недалека курка. Правда ж, любий? — ніжно прошепотіла Ліза і відкинула руку чоловіка зі своєї талії… Дорогою додому Ліза зайшла до магазину. Набравши в кошик усе необхідне, вона попрямувала до полиць з алкоголем. Вони з чоловіком вже давно не влаштовували собі романтичний вечір із пляшечкою легкого вина. Раніше часто сиділи до пізньої ночі, обговорюючи все на світі…
Дорогою додому Ліза зайшла до магазину. Набравши в кошик усе необхідне, вона попрямувала до полиць з алкоголем. Вони з чоловіком вже давно не влаштовували собі романтичний вечір із пляшечкою легкого вина. Раніше часто сиділи до пізньої ночі, обговорюючи все на…
Read More
До будинку під’їхала машина. Оксана визирнула у вікно – це Артем, але не один а з якоюсь жінкою. Цікаво, – подумала вона. – Що це за молода гарна брюнетка, може, нова колега і вони хочуть обговорити деталі якогось проекту за вечерею?! Артем зайшов у будинок, чемно пропускаючи дівчину вперед. Спочатку мовчав, потім заявив…
Оксана з Артемом одружилися зовсім молодими, коли їм обом було по 18 років через вагітність. Вагітність зберегти не вдалося, але молодята так і залишилися жити разом. Навчалися обидва на маркетологів, Оксана завжди підтягувала Артема у навчанні, писала за нього курсові….
Read More