Світлана помітила, що Ігор одягнув свою найкращу сорочку — ту саму, кремову, яку купували разом минулого року на його день народження. І нові туфлі. Навіть запонки одягнув, хоча вдома в неділю завжди ходив у домашньому. — Свєто, нам потрібно поговорити,…
Read MoreКатегорія: ЦЕ ЦІКАВО
Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.
Світлана помітила, що Ігор одягнув свою найкращу сорочку — ту саму, кремову, яку купували разом минулого року на його день народження. І нові туфлі. Навіть запонки одягнув, хоча вдома в неділю завжди ходив у домашньому. — Свєто, нам потрібно поговорити,…
Read More
— Мамо, ми завтра їдемо до Європи. Я вже продала твою дачу біля моря і татову машину.. А потім додала таким рівним голосом, ніби йшлося про старий сервант:— Я залишу тобі тридцять відсотків. На якийсь час вистачить.Я лише усміхнулася.— Розумію… — Але ти забула одну річ.
Я думала, що після смерті чоловіка найважчим буде навчитися прокидатися в порожній квартирі. Але виявилося, що набагато болючіше — почути від власної доньки, що твоє життя вже поділили без тебе. Я сиділа в коридорі районної поліклініки на Оболоні, коли задзвонив…
Read More
«Зайчику, я сьогодні затримаюся, у дружини мігрень, буду її лікувати, тож у нас все залишається в силі на завтра».
Ольга перечитала повідомлення двічі. Потім тричі. Номер чоловіка. Текст — явно не їй. Мабуть, Вадим у поспіху переплутав чати, а може, всесвіт просто вирішив, що з неї вистачить. «Зайчику». Вадим ніколи не називав її «Зайчиком». Вона була «Оля», «Мама» (коли…
Read More
Тридцятирічна Люба, яка працювала швачкою на фабриці, вперше в житті збиралася вийти заміж, радіючи, що у неї солідний наречений, з посадою, та й старший за неї, тож мудріший буде. Вийшовши на ґанок, Аркадій, розкинувши руки в різні боки, вигукнув
Люба привезла до села свого нареченого, а він поставив їй умову… Андрійко побачив автобус, що наближався по сільській гравійній дорозі, і, кинувши м’яч, щодуху побіг до зупинки. Сорочка розстібнулася, світле волосся розвівалося на вітрі. «Мама, мама приїхала» — тільки про…
Read More
Тихіше, люди, тихіше! — проголосила свекруха на Великдень. — У нас тут є важлива справа. Олеже, сину, давай, кажи, що ми вирішили. Не тягни кота за хвоста. В кімнаті запала тиша. Наталя відчула, як холодний піт проступив на спині. Олег підвівся. Його обличчя було блідим, як крейда. — Наталко. Мамо Степанівно, — почав він, запинаючись. — Ми тут з мамою поговорили. Їй важко в селі одній. Хата в неї стара, дах тече, криниця пересохла. Ми вирішили, що вона переїде сюди. Назавжди. — Ну, ми про це колись говорили, — обережно втрутилася Наталя. — Місця в нас вистачить. — Це не все, — перебила свекруха. — Ми вирішили зробити все по-людськи. Олег — єдиний син. Він у цю хату теж руки приклав. Тож ми вирішили оформити на мене третину цього будинку. Офіційно. Ми в четвер уже були у нотаріуса в місті, поки Олег у мене був. Слова свекрухи впали в кімнату, наче камінь. Мама Наталі впустила виделку. Наталя повільно встала. — Ви були у нотаріуса? Без мене? — Ну а що тут такого? — Ганна Марківна розправила плечі. — Ви ж сім’я! Все має бути спільне. А я свою хату продам, гроші дам вам на прибудову. Будемо жити одним великим сімейством. Ти ж не хочеш, щоб мати твого чоловіка під старість років без кутка залишилася
Селище Вербівка завжди славилося своїми садами. Весною воно потопало у білому мареві черешень, а восени повітря ставало густим від аромату стиглих яблук. Саме тут, на самому краю села, біля старого соснового лісу, стояв будинок Наталі. Це була не просто споруда…
Read More
За три дні до весілля я зателефонувала, щоб запитати, о котрій мені приїхати. У слухавці зависла така довга пауза, що правда стала зрозуміла раніше, ніж він її вимовив. — Христина вважає, що ти не підходиш до того образу, який ми хочемо показати. Ця фраза жила в мені три дні. І все одно я поїхала.
Мій син подивився мені прямо в очі на своєму весіллі й сказав, що мене не запрошували. Я посміхнулася, відповіла: «Я все чудово зрозуміла», — і вийшла. А потім, десь між обітницями та келихами ігристого, телефон у кишені його весільного костюма…
Read More
— Та кому потрібні ваші соління! — раптом вибухнула невістка. — Ми просто хотіли допомогти вам відчути себе потрібними! Щоб ви не сиділи там удвох! — О, яка зворушлива турбота, — я не змогла стримати іронії. — Дякую, люба. Ми це оцінили. Тепер ми відчуваємо себе абсолютно потрібними… одне одному. На цьому, мабуть, закінчимо. Нам з батьком час пити чай.
— Ви розумієте, що через вашу принциповість у нас цього місяця утвориться дірка в бюджеті? — голос Регіни в слухавці тремтів від погано прихованого роздратування. — Про яку принциповість ти говориш, Регіно? — я спокійно поставила чашку з ароматним чаєм…
Read More
— Півтора мільйона гривень на рахунку, і вона навіть не знає! — голос свекрухи тремтів від обурення, поки вона розмахувала банківською випискою перед сином.
— Півтора мільйона гривень на рахунку, і вона навіть не знає! — голос свекрухи тремтів від обурення, поки вона розмахувала банківською випискою перед сином. Лариса застигла біля дверей власної спальні. Вона щойно повернулася додому раніше звичайного — начальник відпустив після…
Read More
Я підмітала подвір’я, як біля воріт зупинилася автівка, а з неї вийшла дочка, зять і двійко моїх вже дорослих онуків. Я не бачила ніби й рідних мені людей десять років. – Як тільки дізналися де я живу, – подумала я про себе. – Дай Боже здоров’ячка, мамо! Хватить вже ображатися. Ми ж не чужі один одному. Ось, глянь, Остап копія ти, а Назарко чистий батько. Хіба ж ні? В одну мить мені хотілося їх всіх обійняти, але почуття, які я пережила з ними раніше, спливли на поверхню
Я підмітала подвір’я, як біля воріт зупинилася автівка, а з неї вийшла дочка, зять і двійко моїх вже дорослих онуків. Я не бачила ніби й рідних мені людей десять років. – Як тільки дізналися де я живу, – подумала я…
Read More