Нещодавно у мене було весілля. То, напевно, мрія кожної дівчини – красива пишна сукня, ресторан, фотограф, музиканти. Звісно, гості бажали щастя-здоров’я-всього найкращого. Але з того дня мені найбільше запам’ятався тост бабусі: – Ще зовсім недавно я б до стелі стрибала,…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
17 років мого подружнього життя, свекруха всіляко намагалася нас посварити з чоловіком. Вона постійно телефонувала або приходила до нас, налаштовувала мого чоловіка проти мене, говорила, що я нагуляла дітей, що вони не його. Наші діти постійно чули від неї, що тато зовсім скоро кине нас, оскільки знайде молоду жінку. А сьогодні вона стала безпорадною і я повинна залишити роботу, щоб доглядати за нею? Як я взагалі зможу дивитися за нею, якщо щиро ненавиджу?
Протягом сімнадцяти років мого подружнього життя, свекруха всіляко намагалася нас посварити з чоловіком. Вона постійно телефонувала або приходила до нас, налаштовувала мого чоловіка проти мене, говорила, що я нагуляла дітей, що вони не його. Наші діти постійно чули від неї,…
Read More
Мамо, – Христина тихенько, долаючи страх, підійшла до матері, – я їсти хочу. Налий мені, будь ласка, супу. – Швидко у свою кімнату! – рявкнула Поліна, – тебе сьогодні покарано, спати лягаєш без вечері. Швидко! І не смій до ранку мені попадатися на очі! Христина у свої неповні сім років уже знала, що мамі вона не потрібна. Її мати ніколи не обіймала, не гралася з нею, не цілувала, дитині від мами часто діставалися тільки ляпаси й образи.
– Мамо, – Христина тихенько, долаючи страх, підійшла до матері, – я їсти хочу. Налий мені, будь ласка, супу. – Швидко у свою кімнату! – рявкнула Поліна, – тебе сьогодні покарано, спати лягаєш без вечері. Швидко! І не смій до…
Read More
Знаєш, мені здається, що ми з чоловіком уже й не так хочемо ту хату купувати, як його мама, — бідкається Ганна, не знаходячи собі місця. — Після останніх її вибриків… Може, нам і у звичайній двокімнатній добре буде… Ганна ділиться з подругою наболілим: вони з чоловіком мріють про власний будинок. Справжній, із садочком, квітниками, гойдалкою для малечі та затишною альтанкою, де пахне димком від мангала. Дім їм потрібен для себе, для родини, для майбутнього. А от іще одна господиня, якою вже бачить себе мама чоловіка, Олена Олександрівна, Ганні там категорично не потрібна. Навіть у гості — і то важко. Хоча зараз на її «набіги» невістка ще якось заплющує очі, але, Боже ж мій, як це важко.
— Знаєш, мені здається, що ми з чоловіком уже й не так хочемо ту хату купувати, як його мама, — бідкається Ганна, не знаходячи собі місця. — Після останніх її вибриків… Може, нам і у звичайній двокімнатній добре буде… Ганна…
Read More
Зінаїдо Павлівно, – Олена опустилася поруч на коліна, просто на кригу, – я лікар з поліклініки. Зараз я допоможу вам. Все буде добре. Баба Зіна глянула на неї й заплакала. – Доню, – прошепотіла вона, – дякую тобі, звичайно, але навіщо ти зі мною порпаєшся? Я ж чужа тобі… – Ви не чужа, – відповіла Олена і здивувалася тому, як легко їй це вдалося, – я вас знаю, я ж тут поряд живу. Крім того, я лікар. Вона викликала швидку допомогу та поїхала до травмпункту разом із бабою Зіною. Там вони просиділи довго. Бабуся все поривалася вибачитися за занепокоєння, за витрачений час, за те, що взагалі існує і заважає людям жити. Олена довезла її до будинку, допомогла піднятися на третій поверх і поклала на диван. Квартира у баби Зіни була крихітна і майже порожня. На підвіконні стояла герань. На стіні висіла вицвіла фотографія, на якій було зображено молоду жінку з дитиною на руках. – Це моя мама зі мною, – сказала баба Зіна, перехопивши її погляд. – Давно вже немає моєї матусі… Я сама залишилася.
Олена поверталася з нічної зміни, коли побачила біля сусіднього під’їзду бабу Зіну. Бабуся лежала на обмерзлих сходах біля під’їзду, незручно підгорнувши під себе руку, і дивилася в небо такими очима, ніби вже змирилася з тим, що небо – це останнє,…
Read More
Восени п’ятдесят буде, а вона вирядилася. Для кого? Наталя була впевнена, що встати не зможе, не те, що йти додому. — Що, ноги натерли? Буває. – Поруч на лавку присів чоловік під шістдесят, лисуватий, із пузцем. – Моя дружина в таких випадках підкладала під п’яту згорнуту газету. Ось, дивіться. – Він відірвав від газети пристойний шматок, щільно склав його і подав Наталії. – Спробуйте.
Наталя приготувала сніданок і покликала чоловіка. Він їв мовчки, не дивлячись на неї, немов її не було поруч. Вона відвернулася до вікна. З почорнілим снігом і голими деревами, двір виглядав непривітним і брудним. — У тебе хтось є? – запитала…
Read More
Це що за цирк, Ілле? – Марина стояла в центрі кімнати, тримаючи в руках три подарункові пакети. Її голос тремтів не від сліз, а від злості. Чоловік відірвався від телефону і здивовано подивився на дружину. – У сенсі? – У прямому. Я сьогодні прибирала і знайшла ось це. Вона витягнула перед собою пакет із туалетною водою, потім інший, із логотипом ювелірного магазину, і, нарешті, третій, який був явно з великого мережевого магазину техніки. Очі Іллі трохи розширилися. Він не хотів, щоб у дружини виникла можливість порівняти подарунки. – Марино, ну…
– Це що за цирк, Ілле? – Марина стояла в центрі кімнати, тримаючи в руках три подарункові пакети. Її голос тремтів не від сліз, а від злості. Чоловік відірвався від телефону і здивовано подивився на дружину. – У сенсі? –…
Read More
Ми із сестрою зараз для всієї рідні — просто якісь потвори безсердечні, — гірко всміхається Алла. — Так цікаво спостерігати, як вони всі згуртувалися в єдиному пориві проти нас, як гнівно викривають і соромлять. — Дивна річ, ви ж своє законне спадкове майно отримали, чи не так? Ні в кого нічого не відібрали, нікого не пограбували, — знизує плечима подруга. — А мені інше навіть більше цікаво, — відповідає Алла. — Чому тоді, багато років тому, ніхто не вичитував нашій мамі, що так не можна з рідними дітьми чинити? Чому її не соромили? Га? Чому потім мовчали, коли вона чужу тітку взялася опікати, і та жила на всьому готовому, мов вареник у сметані?
— Ми із сестрою зараз для всієї рідні — просто якісь потвори безсердечні, — гірко всміхається Алла. — Так цікаво спостерігати, як вони всі згуртувалися в єдиному пориві проти нас, як гнівно викривають і соромлять. — Дивна річ, ви ж…
Read More
Машину я забираю собі, квартиру ділитимемо навпіл, – Олег сказав це так буденно, ніби замовляв піцу, а не рушив дванадцять років шлюбу. Марина завмерла з чашкою чаю в руках. Окріп ледь не хлюпнув на пальці. – Олеже, ти зараз серйозно? В нас двоє дітей. Старшому одинадцять, у нього перехідний вік, молодшому два з половиною – він тільки в садок повинен піти! – І що? Всі так живуть, – він роздратовано смикнув плечем, дивлячись у вікно. – Я зустрів жінку. Вона молодша, вона мене розуміє. – Я не хочу більше цих вічних криків, уроків та підгузків. Я купив їй квартиру, ми починаємо із чистого аркуша.
– Машину я забираю собі, квартиру ділитимемо навпіл, – Олег сказав це так буденно, ніби замовляв піцу, а не рушив дванадцять років шлюбу. Марина завмерла з чашкою чаю в руках. Окріп ледь не хлюпнув на пальці. – Олеже, ти зараз…
Read More
Знаєш, я ніколи не думала, що скажу це, але я ненавиджу твою матір, — Ольга з силою кинула кухонний рушник на стіл. — Я більше не можу це терпіти! Віктор зітхнув і втомлено потер перенісся. Останні місяці перетворилися на безперервну боротьбу. З одного боку — кохана дружина Оля, з якою вони були щасливі три роки. З іншого — мати, Тамара Петрівна, яка виростила його самотужки і тепер, здається, вирішила надолужити всі роки контролю, які пропустила, поки він ріс. — Оленька, я тебе розумію, але це ж мама. Вона просто… турбується, — почав Віктор, але зупинився під важким поглядом дружини.
— Знаєш, я ніколи не думала, що скажу це, але я ненавиджу твою матір, — Ольга з силою кинула кухонний рушник на стіл. — Я більше не можу це терпіти! Віктор зітхнув і втомлено потер перенісся. Останні місяці перетворилися на…
Read More