Ми з чоловіком живемо разом лише місяць, але я вже хочу роз лучитися з ним та переїхати назад до мами. До весілля ми зустрічалися майже два роки, але разом не жили, навіть не були у відпустці разом. Справа в тому,…
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
Лив сильний дощ. Арсеній їхав трасою до матері. Вона відчула себе бай дуже і попросила сина приїхати. На трасі машин було мало, Арсен зупинив машину на узбіччі, йому хотілося спати. Чоловіка розбудив стукіт у вікно. Він побачив жінку, вона вся трем тіла. -Ви можете мене до Заріччя довести? — трем тячи спитала вона. -Звичайно, сідайте. -Я Вам всі сидіння намо чу. — розrублено сказала супутниця. Арсен сказав, що з сидінням нічого не станеться. Жінка була гарна, на ній була легка літня сукня. Через дощ сукня прилипла до тіла жінки. Вони їхали мовчки, доки Арсеній не наважився поставити свої запитання.
Лив сильний дощ. Арсеній їхав трасою до матері. Вона відчула себе бай дуже і попросила сина приїхати. На трасі машин було мало, Арсен зупинив машину на узбіччі, йому хотілося спати. Чоловіка розбудив стукіт у вікно. Він побачив жінку, вона вся…
Read More
Я в Іспанії працюю вже добрих 15 років. Ну ви ж розумієте, чого всі жіночки так рвуться закордон? Там зарплати високі. Мені ще й пощастило потрапити у родину хороших сеньйорів. Вони дуже добре до мене відносилися, давали легку роботу. Та і чесно, я вже так звикла до них, мову на відмінно вивчила. І щоліта давали мені відпустку, аби я поїхала до рідних у Чернівці. Побуду тут місяць чи більше, онуків та діток побачу…
Я в Іспанії працюю вже добрих 15 років. Ну ви ж розумієте, чого всі жіночки так рвуться закордон? Там зарплати високі. Мені ще й пощастило потрапити у родину хороших сеньйорів. Вони дуже добре до мене відносилися, давали легку роботу. Та…
Read More
Літній чоловік сидів у залі очікування і ледь чутно шепотів: – Він прийде, він обов’язково повернеться… Люди снували, хто куди й не звертали уваги на дивного старого. Небайдужі люди, які більш-менш знали його ситуацію, підходили ближче, давали йому в руки гроші, їжу, хтось навіть приніс теплий плед, але на цьому люди з відчуттям виконаного обов’язку йшли кожен у своїх справах. Нікому й на думку не спадало, наскільки важко було цій людині сидіти і чекати, чекати на своїх близьких, або… Кінця…
Літній чоловік сидів у залі очікування і ледь чутно шепотів: – Він прийде, він обов’язково повернеться… Люди снували, хто куди й не звертали уваги на дивного старого. Небайдужі люди, які більш-менш знали його ситуацію, підходили ближче, давали йому в руки…
Read More
Надія поспішала. Зовсім небагато залишилося до Новорічної півночі, а вона все ще в дорозі. Уже давно б приїхала, але затримали непередбачені обставини: дорожні патрульні довго не відпускали, бо чогось там їм не вистачало. Хоч нічого й не порушила, довелося довго “залагоджувати” справу. А що робити? Донечку залишила в сусідки й поїхала до батьків, привітати їх та подарунки відвезти. Вони в селищі живуть зовсім близько, а часу, щоб навідатися до них, потрібно не так і мало.
Надія поспішала. Зовсім небагато залишилося до Новорічної півночі, а вона все ще в дорозі. Уже давно б приїхала, але затримали непередбачені обставини: дорожні патрульні довго не відпускали, бо чогось там їм не вистачало. Хоч нічого й не порушила, довелося довго…
Read More
Ми з дружиною переїхали до цього будинку зовсім нещодавно — не минуло й року. Так сталося, що трикімнатну квартиру довелося розміняти на дві повноцінні однокімнатні — одна нам, інша — доньці з чоловіком. Звісно, вони могли б і з нами залишитися жити, але хіба це життя для молодих, із батьками? Тому вирішили: нехай уже самі якось, як піде. А там, дивись, і на більшу квартиру зароблять.
Ми з дружиною переїхали до цього будинку зовсім нещодавно — не минуло й року. Так сталося, що трикімнатну квартиру довелося розміняти на дві повноцінні однокімнатні — одна нам, інша — доньці з чоловіком. Звісно, вони могли б і з нами…
Read More
– Як ви могли так вчинити? Він же і ваш теж. Рідний онук! Не розумію. Невже ненависть до мене переросла все, висушила ваше серце, як пустелю? Маленька дитина. Чим вона вам завадила, Маргарита Петрівна? Хочете, я стану на коліна? Ось, став. Давайте, ноги вам поцілую. Хоч що зроблю. Тільки скажіть, де він. Благаю вас! – говорив високий темноволосий чоловік на ім’я Дмитро і ридав. Ще якихось 2 години тому він був абсолютно щасливий і спокійний. А потім принесли записку. Приїхав на зустріч з людиною, яку не бачив 20 років. І ще стільки ж не бачив би, якщо чесно.
– Як ви могли так вчинити? Він же і ваш теж. Рідний онук! Не розумію. Невже ненависть до мене переросла все, висушила ваше серце, як пустелю? Маленька дитина. Чим вона вам завадила, Маргарита Петрівна? Хочете, я стану на коліна? Ось,…
Read More
– Твоя мама вирішила зайнятися своїм особистим життям у найневдаліший час, – незадоволено говорила Віра. – Тепер вона купить нам квартиру не через п’ять років, а через десять, і то, якщо вийде. Віра була розчарована, адже минуло вже чотири роки, а обіцяне житло залишалося мрією. – Ти що, виходила за мене заміж через квартиру? – не витримав Павло. – Ні, але якщо вже пообіцяла, то нехай дотримується слова, – сердито відповіла дружина.
– Віро, це якось неправильно виходить. Мама приїжджає лише на кілька днів у відпустку, а ти вирішила їхати до своїх батьків, – сказав Павло, звертаючись до дружини, яка ще на початку грудня повідомила, що на Різдво поїде до рідних. Павло,…
Read More
Романтика… Чотири роки я вставала о шостій ранку, щоб встигнути з’їздити в ту квартиру, перевірити, чи все гаразд, зустріти подобових квартирантів, прибратися і вирішити проблеми, якщо вони є. Чотири роки я відкладала ці нещасні гроші з оренди! І ось тепер родичі чомусь дружно вирішили, що ці гроші – спільні.
– Ти не можеш сама розпоряджатися такими великими грішми! – Вигукнув Андрій. – Чому це? – я аж дихати перестала від обурення! – Ну, тому що… – чоловік зітхнув. – Така сума – це все-таки не дрібка родзинок. Хіба не…
Read More
– Ти ж розумієш, що це не життя, – сказав батько, відвернувшись до стіни. Його голос змінився після того, що сталося. Він говорив так, ніби рот був набитий ватою. – Краще б ти залишила мене в лікарні, чи в будинку для недієздатних. Здала б і забула, на біса я тобі такий потрібен? Я тримала в руці ложку з розім’ятим бананом. Нянечка якось навчила робити просте п’ятихвилинне пюре. Так банани було легше ковтати. Я дивилася на батькову потилицю, на цю рідну вм’ятину трохи вище шиї, яку пам’ятала з дитинства, коли батько садив мене на плечі й ніс через весь парк, а я чіплялася за його вуха.
– Ти ж розумієш, що це не життя, – сказав батько, відвернувшись до стіни. Його голос змінився після того, що сталося. Він говорив так, ніби рот був набитий ватою. – Краще б ти залишила мене в лікарні, чи в будинку…
Read More