Галина Семенівна стояла перед дзеркалом у ресторані, поправляючи зачіску та милуючись на свій новий костюм. Шістдесят п’ять років – солідна дата, і свято мало вийти гідним. Столик на двадцять гостей, жива музика, торт із фотографією іменинниці – все, як годиться….
Read MoreКатегорія: БЛОГИ
– Мамо, ти мене взагалі чуєш? – Вигукнула дочка. – Я не можу так жити! Розумієш? Не можу! Лєра жбурнула сумку на крісло і схрестила руки на грудях. – Чую, – сказала я, сьорбаючи чай, – ти хочеш розміняти квартиру. – Так, розміняти! – З викликом відповіла Лєра. – Мені потрібна окрема житлоплоща! Тому що… Ну, я не можу привести сюди Сашка, поки ти тут зі своїми… Вона зробила невизначений жест. – Зі своїми… кавалерами…
– Мамо, ти мене взагалі чуєш? – Вигукнула дочка. – Я не можу так жити! Розумієш? Не можу! Лєра жбурнула сумку на крісло і схрестила руки на грудях. – Чую, – сказала я, сьорбаючи чай, – ти хочеш розміняти квартиру….
Read More
Віктор не вірив своїм очам. Дівчина за сусіднім столиком була як крапля води схожа на Настю. Ті ж довгі, злегка кучеряві каштанові локони, величезні очі, що змінюють свій колір від темно-зеленого до світло-сірого при різному освітленні і точена фігурка. Але Насті зараз має бути, як і Віктору, під шістдесят. Звичайно, Віктор зустрічав жінок, які виглядали значно молодшими за свої роки. Він і сам не виглядаю на свій вік. Але щоб так… Відразу на сорок років… Ні. Як би йому не хотілося, але це не Настя. Дівчина помітила, що Віктор її роздивляється і кинула на нього кокетливий погляд. Чоловік підняв свій келих на знак вітання і посміхнувся, з запізненням згадавши, що у келиху в нього не сік, а зараз лише десять ранку. Сподіваюся, вона вважатиме, що на відпочинку це можна.
Віктор не вірив своїм очам. Дівчина за сусіднім столиком була як крапля води схожа на Настю. Ті ж довгі, злегка кучеряві каштанові локони, величезні очі, що змінюють свій колір від темно-зеленого до світло-сірого при різному освітленні і точена фігурка. Але…
Read More
Валентина лежала на розкладачці на кухні й слухала, як у її спальні невістка Олена повертається, влаштовуючись зручніше. Жінка віддала молодим свою кімнату два місяці тому, коли дізналася, що Олена при надії. – Мамо, можна ми поки що в тебе поживемо? – попросив син Ігор. – Оленка в положенні, а з квартири, що винаймаємо, треба з’їжджати, її будуть продавати. – Звісно, синку. Приїжджайте.
Валентина лежала на розкладачці на кухні й слухала, як у її спальні невістка Олена повертається, влаштовуючись зручніше. Жінка віддала молодим свою кімнату два місяці тому, коли дізналася, що Олена при надії. – Мамо, можна ми поки що в тебе поживемо?…
Read More
Після розлучення пройшли роки, але біль, що засів у душі, не відпускав ще довго. Мій перший чоловік був не просто слабаком — він виснажував мене. Вимотував морально, висмоктував сили, висаджував мої фінанси. Робити нічого не хотів, пив, ночами десь пропадав, а згодом ще й почав виносити речі з дому. Як хижак. А я мовчала. Терпіла. Все заради Сашка. Лише заради нього. Коли синові виповнилось дванадцять, він подивився мені в очі та впевнено сказав: — Мамо, годі вже. Виганяй його.
Мені 62. Йому було 49. Увесь час твердив, що я — любов його життя. А сам їв за мій рахунок, спав під моїм дахом, користувався всім, що було в оселі… Поки я не сказала: «Досить!» — і не виставила за…
Read More
– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри? Я стояла біля панорамного вікна свого офісу на сімнадцятому поверсі. Місто лежало внизу, як на долоні, сяючи вогнями.
– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні…
Read More
Вона лежала нерухомо, дивлячись у стелю, і слухала, як втретє за вечір на приліжковій тумбочці задзвонив телефон чоловіка. Цей наполегливий, пронизливий дзвінок здавався їй зловісним передвісником бурі. По її спині бігли мурашки. Це ім’я — «Сашенька» — тепер було випалене в її пам’яті вогняними літерами. Все почалося кілька днів тому. Антон, повернувшись з роботи. Він обійняв Машу з порога з несподіваною силою, ніби вони були не подружжям, яке прожило пліч-о-пліч сім років, а закоханими підлітками. — Сонечко, я замовив номер у готелі у Львові! На три дні! Тільки ми з тобою! — в його очах танцювали пустотливі іскорки, але вона лише стиснула пальці в кулак, впиваючись нігтями в долоні.
Вона лежала нерухомо, дивлячись у стелю, і слухала, як втретє за вечір на приліжковій тумбочці задзвонив телефон чоловіка. Цей наполегливий, пронизливий дзвінок здавався їй зловісним передвісником бурі. По її спині бігли мурашки. Це ім’я — «Сашенька» — тепер було випалене…
Read More
Іван на Галині одружився так, «без душі», як то кажуть у наших селах. Прийшов до сестри, Марічки, каже: — Отак і так, дівчина при надії, каже, що від мене. — Так, а ти мав із нею щось? — запитує Марічка. — Ну, мав. Пару разів. — Твоя дитина? — Виходить, що моя. — Ох, Іванко, ну що ж ти в мене такий недотепа? Що тепер робитимеш? — Одружуся, — знизав він плечима, — не годиться, щоб дитя без батька росло. Я ж знаю, як це… Батьків у них не стало рано: Іванові було десять, сестрі — двадцять. Сестра його нікуди не віддала, хоч і заміжня була, забрали з чоловіком, Петром, до себе, виростили, любили…
Іван на Галині одружився так, «без душі», як то кажуть у наших селах. Прийшов до сестри, Марічки, каже: — Отак і так, дівчина при надії, каже, що від мене. — Так, а ти мав із нею щось? — запитує Марічка….
Read More
– Тітко, купіть, будь ласка, моєму цуценяті хліба, – Дівчинко, де твоя мама? Ти чому так пізно гуляєш вулицею? Іди додому! – суворо промовила жінка, і увійшла в магазин.Юра, який спостерігав зупинився…– А твій песик їсть хліб?– Так, – Взагалі він ковбаску любить і цукерки. Але коли голодний, то хлібець їсть.– Зрозумів…– Ви зачекайте кілька хвилин, я швидко…
– Тітко, купіть, будь ласка, моєму цуценяті хліба, – попросила тихо дівчинка, з надією глянувши на жінку, яка заходила в магазин Юрко вибіг із під’їзду, і швидко попрямував у бік магазину. Він поспішав до закриття, бо вечеряти без хліба не…
Read More
Прокинувшись пізно вночі, дід помітив, що зло дії крадуть його картоплю. Довго не думаючи, він подзвонив в по ліц ію. — У мене тут хтось картоплю хоче вкрасти! — Вибачте, але поблизу немає жодної пол іцей ської машини. До побачення! Дід передзвонив через 5 хвилин…
Прокинувшись пізно вночі, дід помітив, що зло дії крадуть його картоплю. Довго не думаючи, він подзвонив в по ліц ію. — У мене тут хтось картоплю хоче вкрасти! — Вибачте, але поблизу немає жодної пол іцей ської машини. До побачення!…
Read More