Юля прибирала в квартирі, коли задзвенів її телефон. Номер був незнайомий. – Алло, Юля? – почула вона чоловічий голос. – Так, це я, – здивовано відповіла жінка. – Не впізнала? – жалібно запитав чоловік. – Це ж я, твій Петро……
Read MoreАвтор: Mag GowYo
Валерія нещодавно від чоловіка пішла. Їхній спільній дитині зараз рік і вісім місяців, але просто жити далі стало зовсім несила. — Загострилося все, як це й буває, коли я стала практично залежною від нього в декреті, — розповідає молода жінка подрузі. — Шість років загалом ми були разом. Із них — чотири роки в законному шлюбі. А виявилося, що я людину зовсім не знаю. — Ага, так буває, — киває подруга, яка й сама два роки тому пішла від чоловіка в подібній ситуації. — Відчув себе домашнім божком і почав чудити. Як мій: то не з тим обличчям ходжу, то вічно втомлена, то занадто багато витрачаю. До біса таке життя. — От-от. Мого теж перестало влаштовувати моє обличчя, вічна втома й те, як я домашнє господарство веду. На підгузки дитині випрошувати доводилося, а мені: «У пів року я вже на горщик просився, мама каже». І в іншому так само. Пакет порвався, у якому продукти з крамниці принесла, викинула зверху чек. Чоловік побачив і почав обурюватися, що я нечувані гроші на харчі витрачаю…
Валерія нещодавно від чоловіка пішла. Їхній спільній дитині зараз рік і вісім місяців, але просто жити далі стало зовсім несила. — Загострилося все, як це й буває, коли я стала практично залежною від нього в декреті, — розповідає молода жінка…
Read More
– Ганнусю, незабаром п’ятнадцяте, пам’ятаєш? За три дні вже. Голос Валентини Сергіївни у слухавці звучав вкрадливо. Ганна закотила очі. – Пам’ятаю, Валентино Сергіївно! – От і добре. Тільки знаєш, я тут порахувала… – свекруха зробила паузу, ніби звірялася з записами. – Комуналка знову подорожчала. – І молоко тепер шістдесят гривень коштує, уявляєш? Раніше сорок п’ять було. Мені б хоч на дві тисячі більше цього місяця. Ти ж розумієш, пенсія маленька, а ціни зростають. Ганна притиснула телефон до вуха плечем, продовжуючи нарізати овочі для вечері. Ніж методично стукав по обробній дошці. – Добре, – сказала вона. – Перекажу. – От і розумниця. Передавай Кирюші привіт. Скажи, мати дзвонила, про нього турбувалася.
– Ганнусю, незабаром п’ятнадцяте, пам’ятаєш? За три дні вже. Голос Валентини Сергіївни у слухавці звучав вкрадливо. Ганна закотила очі. – Пам’ятаю, Валентино Сергіївно! – От і добре. Тільки знаєш, я тут порахувала… – свекруха зробила паузу, ніби звірялася з записами….
Read More
— Ти вкрала гроші, — сказав Віктор, не дивлячись мені в очі. — Тільки ти знала, де конверт. Більше нікому. Я повільно поклала телефон на стіл. Пауза. Вдих. — Вітя, я не брала. — Не називай мене так. Сто п’ятдесят тисяч просто так не випаровуються. У п’ятницю гроші були, в понеділок — ні. За вихідні у мене була тільки ти. Він дістав телефон, почав щось друкувати. Я бачила, як швидко бігають його пальці по екрану.
— Ти вкрала гроші, — сказав Віктор, не дивлячись мені в очі. — Тільки ти знала, де конверт. Більше нікому. Я повільно поклала телефон на стіл. Пауза. Вдих. — Вітя, я не брала. — Не називай мене так. Сто п’ятдесят…
Read More
– Тату, коли ви з мамою купували цю квартиру, одразу ж сказали, що ця квартира мені! Ну щоб я тут жив! – Так, синку, – Ганна Макарівна підсіла до чоловіка. – Щоб тут ти жив! Але ти одружився, і тепер вас тут мешкають двоє! Ось нам із батьком стало цікаво, а що ви собі думаєте? – А чого тут думати? – здивовано спитав Грицько. – Далі житимемо! – Я тобі казала, що вони нічого не думають, – Ганна Макарівна штовхнула чоловіка в бік. – Просто насолоджуються життям і робити нічого не хочуть!
– Гріша, біда! – схвильовано вигукнула Діна, додзвонившись до чоловіка. – Твої батьки їдуть! – Не пускати! – вигукнув він у слухавку. – Грішенько, як не пускати? – благала Діна. – Як я можу їх не пустити? – Ніяк нехай!…
Read More
Коли Валерій приходив до Зінаїди, вона буквально на очах дуріла. Це від щастя. Метушилася, починала чепуритись, ховати під подушки розкидані речі, які приміряла перед його приходом, і виплутувати з волосся бігуді. Потім бігла у ванну, там зачісувалась, фарбувала губи. І така, при повному чарівному параді, тоді вже виходила до нього. Так ще б їй не бути щасливою! Ну, самі дивіться… Зінаїда — мати одиначка, яка по-справжньому і заміжня ніколи не була. Так, «одружилася» зі своїм Сергійком місяць-другий, а потім він поїхав з їхнього міста на історичну батьківщину, а куди Зіна до ладу так і не дізналася. У них він тут на ринку підробляв. І ким — Зінаїда теж не знала. Ага, поїхав, значить, а Зінаїду залишив в очікуванні дитини. Терміну близько двох тижнів було, Зіна й сама ще не знала.
Коли Валерій приходив до Зінаїди, вона буквально на очах дуріла. Це від щастя. Метушилася, починала чепуритись, ховати під подушки розкидані речі, які приміряла перед його приходом, і виплутувати з волосся бігуді. Потім бігла у ванну, там зачісувалась, фарбувала губи. І…
Read More
Роман брив через кучугури, провалюючись у сніг по коліно. Чоловік абсолютно не розумів, де перебуває. Хуртовина мела так сильно, що затуляла всю видимість, огороджуючи Романа білим щільним простирадлом великих сніжинок. Він не бачив нічого на відстані витягнутої руки, але вперто йшов уперед і чомусь було страшно, дуже страшно. Цей страх був невловимий, незрозумілий і йшов із самої глибини серця. У міру того, як Роман ішов, страх наростав. Можливо, від того, що чоловік не розумів, куди йде. А може тому, що знав, що там – попереду нічого хорошого на нього не чекає. Раптово в білій пелені виникла яскрава руда плямочка. Вона метнулася під ноги, пішла трохи вбік і зупинилася, ніби чекаючи на нього. Змахуючи нав’язливі сніжинки з обличчя, Роман примружився і придивився. Та й це ж лисиця! Справжня лісова мешканка. Звідки вона тут? А, втім, де тут? Незрозуміло, де сам чоловік перебуває.
Роман брив через кучугури, провалюючись у сніг по коліно. Чоловік абсолютно не розумів, де перебуває. Хуртовина мела так сильно, що затуляла всю видимість, огороджуючи Романа білим щільним простирадлом великих сніжинок. Він не бачив нічого на відстані витягнутої руки, але вперто…
Read More
– Мамо, ти надто багато їси! – заявив Славко. – Я? – щиро здивувалася я. – Я багато їм? – Ну, не я ж! Ось навіщо ти знову наш сир з’їла?! У голосі Славки звучало таке гидливе здивування, ніби я не сир з’їла, а напудила йому в капці.
– Мамо, ти надто багато їси! – заявив Славко. – Я? – щиро здивувалася я. – Я багато їм? – Ну, не я ж! Ось навіщо ти знову наш сир з’їла?! У голосі Славки звучало таке гидливе здивування, ніби я…
Read More
Єлизавета, чи просто Лізонька, як її кликали всі, хто знав, уперше не знала, куди себе подіти на Новий рік. Знаєте, буває таке: ніби й молода, і гарна, і роботу маєш, а свято немов від тебе відвертається. Подруга Тетянка, світла голова, поїхала до батьків у село — там, кажуть, справжній сніг, морозець і пиріжки з капустою. А Василь, із яким вона товаришувала з малих років і який завжди був, як той рятівний колодязь у спеку — прийде, підтримає, допоможе, — так от, він поїхав в Карпати.
Єлизавета, чи просто Лізонька, як її кликали всі, хто знав, уперше не знала, куди себе подіти на Новий рік. Знаєте, буває таке: ніби й молода, і гарна, і роботу маєш, а свято немов від тебе відвертається. Подруга Тетянка, світла голова,…
Read More
— Ти це що собі дозволяєш? Валентина Сергіївна завмерла на порозі, стискаючи ручки сумки-холодильника. Усередині лежала буженина, яку вона маринувала три дні, домашня ковбаса й контейнер із холодцем — той самий, фірмовий, який вона варила всю ніч. На столі громіздилися пакети з якимись сірими грудками, а Денис незворушно пересипав їх у скляні банки.
— Ти це що собі дозволяєш? Валентина Сергіївна завмерла на порозі, стискаючи ручки сумки-холодильника. Усередині лежала буженина, яку вона маринувала три дні, домашня ковбаса й контейнер із холодцем — той самий, фірмовий, який вона варила всю ніч. На столі громіздилися…
Read More