По радіо, знаєте, лунали одна за одною ті самі, святкові пісні. Стіл Настя накрила гарно-гарно: свічки, напої і, звісно ж, ці обов’язкові мандарини та смаколики. Усе, як годиться для Нового року. Настя вже два роки зустрічалася з Женею і дуже…
Read MoreАвтор: Mag GowYo
Автобус привіз мене та таких же заробітчанок, як я, до Львова. Там нас пересадили у менші мікроавтобуси, і вже залежно від напрямку ми рушили далі. Найголовніше було не переплутати свої сумки під час пересадки, а багажу було дуже багато. У мене однієї було аж вісім великих сумок!
Автобус привіз мене та таких же заробітчанок, як я, до Львова. Там нас пересадили у менші мікроавтобуси, і вже залежно від напрямку ми рушили далі. Найголовніше було не переплутати свої сумки під час пересадки, а багажу було дуже багато. У…
Read More
– Ось мене й не підозрювали. Тепер житимемо інакше, ти відпочивай, я буду і господарством займатися і їду готувати. – У магазин теж я ходитиму. А ти сідай у крісло і дивися серіали. Я молодша за тебе, так що ти тепер під моїм наглядом. – У своєму будинку я сама впораюсь. Ти звикла до міського життя, а тут село. Хоч і вода в будинку та газ, але на все звички потрібна.
Після того як чоловік Віри Павлівни пішов із життя, вона залишилася сама. Діти давно живуть у місті, у селі їм не цікаво. Матір вони відвідують, але ніколи не залишаються. Віра Павлівна почала звикати до своєї самотності, справлялася з усім своїми…
Read More
– Мамо, навіщо ти стільки готуєш? – Павлик стояв у дверях, худий, напружений. Дванадцять років, а дивиться, як дорослий. – Вони що на тиждень приїдуть? – Це ж його мати, Павлику. Тамара Петрівна. Вперше до нас. – Ну то й що? Ігор у нас пів року вже живе. Що тепер? Марина промовчала. Павлик мав рацію, але вона не могла визнати це вголос. Ігор з’явився після розлучення – статний, господарський, прибив поличку, поміняв кран, залишився ночувати. Потім ще. І ось уже пів року він тут, а Павлик дивиться на нього вовком.
Марина витирала руки об рушник і дивилася на стіл. Рулетики з баклажанів, котлети, салат, компот у графині. Все як слід. Все вірно. Тільки всередині шкрябало – сьогодні прийде його мати. – Мамо, навіщо ти стільки готуєш? – Павлик стояв у…
Read More
Ніч. Завірюха. Глуха околиця міста. На порожню заправку в’їжджає таксі. Втомлений водій відчиняє бензобак, повертається, щоб взяти заправляльний шланг, і раптово відчуває, як хтось плескає його по спині. Він злякано здригається, повільно обертається і бачить, що в нього за спиною стоїть надувний сніговик і б’ється головою йому під лопатку. – Твою ж матір! – у серцях матюкається водій. – Звідки тебе принесло?! Сніговик мовчить, безглуздо посміхаючись і розгойдується на вітрі, наче добряче хильнув. Водій бере його за шкірку і йде до каси. – До повного, і бабу свою заберіть! А то полетить! — каже він у темне віконце. – Яку ще бабу? – сонно долинає зсередини.
Ніч. Завірюха. Глуха околиця міста. На порожню заправку в’їжджає таксі. Втомлений водій відчиняє бензобак, повертається, щоб взяти заправляльний шланг, і раптово відчуває, як хтось плескає його по спині. Він злякано здригається, повільно обертається і бачить, що в нього за спиною…
Read More
-Все, я від тебе йду! – тільки-но зайшовши в квартиру, сказав Сергій дружині і поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди. -Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена. -Навіть так? – Сергій на мить зупинився, а потім поспішно став заповнювати валізу своїми речами. – Значить, я все правильно роблю. -Правильно, – підтвердила дружина. – Давно треба було. -Що – давно? – Сергій знову мигцем глянув на Олену, при цьому швидко складаючи сорочки у валізу. – Давно треба було піти від тебе, чи давно здогадатися, що ти мене не любиш?
-Все, я від тебе йду! – тільки-но зайшовши в квартиру, сказав Сергій дружині і поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди. -Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена. -Навіть так? – Сергій на мить зупинився, а потім поспішно…
Read More
— Господи, та у нас своїх троє! Настя важко сіла на диван. Схопилася за голову. Федір похмуро, з-під лоба подивився на неї. — То що мені тепер робити? У дитячий будинок її відвезти? Василь мені все ж таки братом був… — Братом! Ти коли востаннє бачив цього свого брата? Років десять тому? Він і з’являвся до тебе тільки коли щось було потрібно… Настя вже трохи зменшила тон, і Федір всередині себе перевів дух. Не хотілося через силу все робити… Лаятися. Та й розумів він, що турбота про Софію ляже саме на плечі дружини. А так…
— Господи, та у нас своїх троє! Настя важко сіла на диван. Схопилася за голову. Федір похмуро, з-під лоба подивився на неї. — То що мені тепер робити? У дитячий будинок її відвезти? Василь мені все ж таки братом був……
Read More
Дорослішати довелося рано — у дванадцять років, шість місяців і три дні. Не в той день, коли мама пішла у засвіти, а раніше… Її поклали в лікарню, і батько сказав, що Яна тепер за старшу. Що вона повинна відвести братів у дитячий садок, забрати їх, приготувати обід і взагалі робити те, чим зазвичай займалася мама.
Дорослішати довелося рано — у дванадцять років, шість місяців і три дні. Не в той день, коли мама пішла у засвіти, а раніше… Її поклали в лікарню, і батько сказав, що Яна тепер за старшу. Що вона повинна відвести братів…
Read More
Відкривши холодильник, вона здивувалася-там лежали недоїдені страви, мабуть, після вчорашньої вечері. І ці страви були приготовлені не на швидку руку. Отже, той, хто їх готував, мав достатньо часу, і він нікуди не поспішав. Тут же стояла пляшка ігристого. Прочитавши назву, Ліда здивовано підняла брови. Ого! Ігристе було не з дешевих. У сушарці для посуду два чисті келихи.
Зачинивши двері на ключ, Ліда почепила плащ у коридорі на вішалку і зняла взуття. -Нарешті я вдома! – вимовила вона вголос і дістала з шафки свої пухнасті капці. – Ух! Яке щастя опинитися у зручному м’якому взутті після туфель на…
Read More
Микола почув гуркіт, вибіг із кухні з кухлем в руках і завмер. Дружина лежала на підлозі, очі розплющені, але дивний погляд, ніби не бачить його. – Галю! Галю, ти чого? Вона спробувала щось сказати, але замість слів вийшов невиразний стогін. Микола кидався по квартирі, схопив телефон, набрав швидку. Руки тремтіли так, що ледве зміг натиснути кнопки.
Сорок років Галина прожила з Миколою і здавалося, що вони з ним одне ціле. Вранці він вимагав омлет, увечері бурчав на телевізор, а вона мовчки подавала то капці, то пульт, пігулку від тиску. Їхні діти давно роз’їхалися в міста, дзвонили…
Read More