Я завжди була міською панянкою, навіть не думала, що колись проміняю мегаполіс на скромне село Залужани. От тільки іншого виходу у мене просто не було. Відколи я стала матір’ю для свого синочка Андрійка, світ перевернувся з ніг на голову. Односельці мене…
Read MoreАвтор: Mag GowYo
– Маринко, зайди до мене, – подзвонив Марині її начальник – Андрій Михайлович. Дівчина поправила комірець блузки, обсмикнула спідницю і пішла до директора. У його кабінеті пахло дорогими жіночими парфумами. За столом сиділа Інна – дружина начальника і недобре дивилася на Марину. Сам Андрій Михайлович стояв біля вікна, поклавши руки в кишені штанів. Він навіть не обернувся, коли Марина зайшла. – Сідай, – сказав він. Марина обережно сіла на стілець. – Ну що, голубонько, – раптом сказала Інна. Знаєш, я ж бачу, як ти на мого чоловіка дивишся! Як крутишся тут постійно! – Інно Володимирівно, про що ви? – Марина не розуміла, що відбувається
– Маринко, зайди до мене, – голос Андрія Михайловича у слухавці звучав тихо і якось не так як завжди. Такого тону Марина за три роки роботи не чула. Серце тьохнуло. Вона поправила комірець білої блузки, обсмикнула спідницю і провела рукою…
Read More
Ліда була у відрядженні вже два тижні і зрозуміла, що дуже скучила за своїм чоловіком. Вона взяла квитки і приїхала посеред тижня, сюрпризом, буквально на два дні. Ліда приїхала рано-вранці, відчинила двері своїм ключем, тихенько скинула в темряві коридору взуття і пройшла до спальні. – Ще спить мій коханий, – усміхнулася вона, побачивши Андрія в ліжку. Вона хотіла було розбудити Андрія ніжним поцілунком, порадувати його. Раптом дружина помітила, що в ліжку лежало двоє. – А це ще що? – здивувалася вона. Ліда рішуче забрала ковдру з ліжка і остовпіла від побаченого
Ліда була у відрядженні вже два тижні і зрозуміла, що дуже скучила за своїм чоловіком. Вона взяла квитки і приїхала посеред тижня, сюрпризом, буквально на два дні. Ліда приїхала рано-вранці, відчинила двері своїм ключем, тихенько скинула в темряві коридору взуття…
Read More
Тост моєї 75-річної бабусі на весіллі вразив всіх. Гості (навіть ведучий та музиканти) почали бабусі аплодувати! – Робіть все поки у вас є на це бажання. Витрачайте гроші на дурниці – не економте!!! Варто всім читачам запам’ятати її напутні слова! Візьміть собі це до уваги!
Нещодавно у мене було весілля. То, напевно, мрія кожної дівчини – красива пишна сукня, ресторан, фотограф, музиканти. Звісно, гості бажали щастя-здоров’я-всього найкращого. Але з того дня мені найбільше запам’ятався тост бабусі: – Ще зовсім недавно я б до стелі стрибала,…
Read More
17 років мого подружнього життя, свекруха всіляко намагалася нас посварити з чоловіком. Вона постійно телефонувала або приходила до нас, налаштовувала мого чоловіка проти мене, говорила, що я нагуляла дітей, що вони не його. Наші діти постійно чули від неї, що тато зовсім скоро кине нас, оскільки знайде молоду жінку. А сьогодні вона стала безпорадною і я повинна залишити роботу, щоб доглядати за нею? Як я взагалі зможу дивитися за нею, якщо щиро ненавиджу?
Протягом сімнадцяти років мого подружнього життя, свекруха всіляко намагалася нас посварити з чоловіком. Вона постійно телефонувала або приходила до нас, налаштовувала мого чоловіка проти мене, говорила, що я нагуляла дітей, що вони не його. Наші діти постійно чули від неї,…
Read More
Мамо, – Христина тихенько, долаючи страх, підійшла до матері, – я їсти хочу. Налий мені, будь ласка, супу. – Швидко у свою кімнату! – рявкнула Поліна, – тебе сьогодні покарано, спати лягаєш без вечері. Швидко! І не смій до ранку мені попадатися на очі! Христина у свої неповні сім років уже знала, що мамі вона не потрібна. Її мати ніколи не обіймала, не гралася з нею, не цілувала, дитині від мами часто діставалися тільки ляпаси й образи.
– Мамо, – Христина тихенько, долаючи страх, підійшла до матері, – я їсти хочу. Налий мені, будь ласка, супу. – Швидко у свою кімнату! – рявкнула Поліна, – тебе сьогодні покарано, спати лягаєш без вечері. Швидко! І не смій до…
Read More
Знаєш, мені здається, що ми з чоловіком уже й не так хочемо ту хату купувати, як його мама, — бідкається Ганна, не знаходячи собі місця. — Після останніх її вибриків… Може, нам і у звичайній двокімнатній добре буде… Ганна ділиться з подругою наболілим: вони з чоловіком мріють про власний будинок. Справжній, із садочком, квітниками, гойдалкою для малечі та затишною альтанкою, де пахне димком від мангала. Дім їм потрібен для себе, для родини, для майбутнього. А от іще одна господиня, якою вже бачить себе мама чоловіка, Олена Олександрівна, Ганні там категорично не потрібна. Навіть у гості — і то важко. Хоча зараз на її «набіги» невістка ще якось заплющує очі, але, Боже ж мій, як це важко.
— Знаєш, мені здається, що ми з чоловіком уже й не так хочемо ту хату купувати, як його мама, — бідкається Ганна, не знаходячи собі місця. — Після останніх її вибриків… Може, нам і у звичайній двокімнатній добре буде… Ганна…
Read More
Зінаїдо Павлівно, – Олена опустилася поруч на коліна, просто на кригу, – я лікар з поліклініки. Зараз я допоможу вам. Все буде добре. Баба Зіна глянула на неї й заплакала. – Доню, – прошепотіла вона, – дякую тобі, звичайно, але навіщо ти зі мною порпаєшся? Я ж чужа тобі… – Ви не чужа, – відповіла Олена і здивувалася тому, як легко їй це вдалося, – я вас знаю, я ж тут поряд живу. Крім того, я лікар. Вона викликала швидку допомогу та поїхала до травмпункту разом із бабою Зіною. Там вони просиділи довго. Бабуся все поривалася вибачитися за занепокоєння, за витрачений час, за те, що взагалі існує і заважає людям жити. Олена довезла її до будинку, допомогла піднятися на третій поверх і поклала на диван. Квартира у баби Зіни була крихітна і майже порожня. На підвіконні стояла герань. На стіні висіла вицвіла фотографія, на якій було зображено молоду жінку з дитиною на руках. – Це моя мама зі мною, – сказала баба Зіна, перехопивши її погляд. – Давно вже немає моєї матусі… Я сама залишилася.
Олена поверталася з нічної зміни, коли побачила біля сусіднього під’їзду бабу Зіну. Бабуся лежала на обмерзлих сходах біля під’їзду, незручно підгорнувши під себе руку, і дивилася в небо такими очима, ніби вже змирилася з тим, що небо – це останнє,…
Read More
Восени п’ятдесят буде, а вона вирядилася. Для кого? Наталя була впевнена, що встати не зможе, не те, що йти додому. — Що, ноги натерли? Буває. – Поруч на лавку присів чоловік під шістдесят, лисуватий, із пузцем. – Моя дружина в таких випадках підкладала під п’яту згорнуту газету. Ось, дивіться. – Він відірвав від газети пристойний шматок, щільно склав його і подав Наталії. – Спробуйте.
Наталя приготувала сніданок і покликала чоловіка. Він їв мовчки, не дивлячись на неї, немов її не було поруч. Вона відвернулася до вікна. З почорнілим снігом і голими деревами, двір виглядав непривітним і брудним. — У тебе хтось є? – запитала…
Read More
Це що за цирк, Ілле? – Марина стояла в центрі кімнати, тримаючи в руках три подарункові пакети. Її голос тремтів не від сліз, а від злості. Чоловік відірвався від телефону і здивовано подивився на дружину. – У сенсі? – У прямому. Я сьогодні прибирала і знайшла ось це. Вона витягнула перед собою пакет із туалетною водою, потім інший, із логотипом ювелірного магазину, і, нарешті, третій, який був явно з великого мережевого магазину техніки. Очі Іллі трохи розширилися. Він не хотів, щоб у дружини виникла можливість порівняти подарунки. – Марино, ну…
– Це що за цирк, Ілле? – Марина стояла в центрі кімнати, тримаючи в руках три подарункові пакети. Її голос тремтів не від сліз, а від злості. Чоловік відірвався від телефону і здивовано подивився на дружину. – У сенсі? –…
Read More