Учора в кремлі сталася цікава подія, на яку і нам варто звернути увагу. Заява путіна, яка схожа на прохання почесної капітуляції.
Аби озвучити цю заяву, яка насправді є прихованою подачею в бік Антипутінської коаліції, навіть цілу виставу влаштували – зустріч з лідерами фракцій держдуми.
Спочатку були традиційна бравада у стилі дворової пацанви: “Сьогодні ми чуємо, що нас хочуть перемогти на полі бою… Ну, що тут скажеш. Нехай спробують… Але всі повинні знати, що ми чогось серйозного поки ще не починали”.
Не починали вони… Реальні втрати убитими вже перевищили втрати США у в’єтнамській війні, а також 1637 танків, 217 літаків, 187 вертольотів та ракетний крейсер – це ніби так, легка розминка.
Нагадує дрібного хулігана, який гадав, що його бояться, але отримав у пику й відбігши подалі, кричить: “А мені не боляче! Я ще не починав! От зараз пацани підійдуть і ми вам покажемо!”
Причому знає, що та сторона знає, що ніяких “пацанів” не існує. Після цієї приказки мікрофюрер почав казку. Він вже з неонацистам не воює. Він воює з Заходом: “Захід хоче воювати з нами до останнього українця”. При цьому мікрофюрер вже заговорив про “трагедію українського народу”.
І головне, що пролунало з того, що він зачитав з папірця: ми не відмовляємося від переговорів. Більше того, якщо відкинути оту словесну лушпінь і зосередитися на суті, то “бункерний дід” вже благає про мирні переговори: “Ми не відмовляємося від мирних переговорів, але ті, хто відмовляються, мають знати, що чимдалі, тим складніше їм буде з нами домовлятися”.
Тобто: люди, здайомсу-у-у… Давайте якомога швидше переговори! Чим швидше, тим краще! Краще для нас! Бо у нас вже полярна лисиця на підході.
І пальцем тикає у бік тих, хто начебто відмовляється від перемовин. Це Захід, а конкретно, звичайно – США.
Звідси й оті дивні пасажі про “Алясканаш” спікера держдуми Володіна напередодні цієї фюрерської заяви. Це вже для внутрішнього споживання, мовляв, ми не з українцями воюємо, це все вони, кляті американці, котрі ще й винні нам.
Усе решта, усі оті погрози, вихваляння та традиційні оповідки про Захід, що загниває – це красива рамочка. Намагання зберегти обличчя “кутого пацика”. Но хто бачив відео з тією заявою, не дасть збрехати, вигляд мікрофюрер мав блідий (у переносному сенсі) і невеселий – у сенсі прямому. А кадри, на яких він сидить сам і якомога далі від “соратників” є жалюгідним видовищем.
Звісно, що крові вони у нас ще поп’ють. Ресурси вони ще якісь мають. Причому самі не знають, скільки їх залишилося. Але це вже не березень. Це – липень.
Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.